Вивчення культури та історії європейських гунів налічує вже понад 250 років1. Проте певна кількість проблем, пов’язаних з цією темою, ще не здобула свого остаточного вирішення. Однією з таких проблем можна вважати шляхи та порядок проникнення гунів до Східної Європи, зокрема до Північного Причорномор’я. Дослідники намагалися вирішити її в різний спосіб, але останнім часом починає переважати така загальна схема: напередодні вторгнення до Європи гунський союз племен остаточно консолідувався на Волзі та в Південному Приураллі. Тут нове утворення включало до свого складу іншомовні, у тому числі іранські та угорські, народи (сарматів, аланів тощо) і звідси розпочало свій рух на Захід2. Одержавши перемогу над північнокавказькими аланами в останній чверті IV ст.3, гуни вдираються до Північного Причорномор’я. Зіткнувшись на нижньому Дніпрі з готами Германаріха, гуни тимчасово припиняють свій рух4, але згодом знову перемагають та крокують уже прямо на Захід до Паннонії. І хоча, звичайно, існують й інші думки щодо порядку, хронології та характеру гунського руху5, вищенаведену схему можна вважати найбільш поширеною. Дослідники майже завжди брали до уваги те, що фактично на цих теренах гуни з’являлися ще принаймні один раз, під час повернення із Західної Європи6. Це відобразилось у відповідних археологічних типологіях7 і зумовило появу дещо відмінних поглядів щодо вирішення деяких питань. Одним з них є питання про порядок проникнення гунів до Північного Причорномор’я. За класичною схемою, гуни потрапили до цього регіону одночасно двома шляхами: одна група, найбільша, рухалася до Подніпров’я та обминула при цьому Азовське море з півночі, а друга, найменша, просувалася через Керченську протоку до Криму8. Проте останнім часом з’явилася думка, за якою гуни потрапили до Криму пізніше, ніж до Північного Причорномор’я загалом, лише у V ст.9.
Так чи інакше, за обома запропонованими варіантами, у Криму опинилась якась окрема частина гунського союзу. Якщо ж торкатися наявних побудов, незрозуміло, чи була ця частина хоча б якоюсь мірою відмінна від загальної маси союзу, і якщо була, то в чому. Отже, цілком доречною виглядає спроба розглянути відображення наявної ситуації в археологічному матеріалі, і взагалі, як розташування в географічному просторі наявних археологічних пам’яток співвідноситься із загальною схемою принаймні перших етапів гунського руху від Волзько-Уральського межиріччя до Північного Причорномор’я.
Традиційно комплексами, які були залишені народами, що входили до складу гунського союзу (або навіть самими гунами), вважають поодинокі степові поховання та окремі знахідки речей, які характеризуються досить сталими типами інвентарю (прикрасами з дорогоцінних металів «поліхромного» стилю, зброєю тощо)10. Окремі спроби розширити коло джерел, які можна було б зарахувати до гунів, нині не можна вважати остаточно доведеними11. Отже, саме пам’ятки цього типу, що датуються IV-V ст., і покладено в основу запропонованого аналізу.
Більшість типологічних і хронологічних розробок, за якими загальний масив цих комплексів розподіли на окремі групи, були виконані на основі аналізу стилістики, орнаменту та технології виготовлення окремих типів речей12. Якщо будь-які інші чинники (поховальний обряд, конструкція поховальних споруджень і т. ін.) і брали до уваги, то, як правило, істотно на отриману картину вони не впливали13. Проте, незважаючи на цілком поганий стан збереження джерел та їх не завжди належну документованість, певна частина таких чинників є достатньо інформативною.
У літературі вже були спроби розподілити поховальні пам’ятки гунського часу за характером поховальних споруджень та обряду14. Дослідники виокремили три загальні типи комплексів: поховання з залишками «вогневого культу» (І тип), трупопокладення під курганним насипом (ІІ тип) та трупопокладення без курганного насипу (ІІІ тип). Відразу зауважимо, що внаслідок нечисленності матеріалу, неоднаковості стану та ступеня його збереження як у межах одного типу, так і в порівнянні між типами запропоновану класифікацію можна вважати лише робочою. Проте стан джерелознавчої бази робить спроби детальнішої їх класифікації дуже умовними15 і на цьому етапі дослідження недоцільними. Тому подальший аналіз у першу чергу буде проведено саме за трьома запропонованим «загальними» типами. При цьому, на відміну від попередніх досліджень, окремі знахідки речей та речових комплексів до уваги братися не будуть, оскільки їх інформаційна цінність з боку, що нас цікавить, дорівнює нулю. З огляду на поганий стан джерелознавчої бази та існування певної кількості знахідок окремих речових комплексів за ознаки саме поховальної пам’ятки було обрано такі чинники: наявність у комплексі кісток людини та наявність зафіксованої поховальної споруди (кургану, ґрунтової ями, склепу тощо). Наявність хоча б одного з чинників була підставою для внесення пам’ятки до масиву дослідження. Винятком є лише три поховання: зі Старої Ігрені, хутора Саги та Нової Маячки16. У процесі дослідження кожного з них не було зафіксовано ні поховальних споруд, ні людських кісток. Утім, усі три комплекси відрізняються багатством інвентарю (у тому числі такими визначальними його типами, як характерні зброя та прикраси), а в перших двох ще було знайдено кістки коня. Беручи до уваги те, що велика частина поховань цього типу супроводжувалася конем, ці пам’ятки розглядали як поховальні. Характер поховальної споруди оцінювали так: якщо під час дослідження місця пам’ятки, навіть коли вона на момент дослідження вже була остаточно зруйнована, жодних свідчень про існування тут кургану знайдено не було і люди, які першими зробили знахідку, не згадували про це, то комплекс розглядали як безкурганний17.
Отже, на території між Волгою та західними кордонами Північного Причорномор’я налічено 39 поховань; з них до І типу належать 8, до ІІ - 13 та до третього - 18 комплексів. Перша група є найчисленнішою і при цьому найбільш неоднорідною. По суті, вона поєднується в єдиний масив лише за наявністю «вогневого ритуалу» та є строкатою за іншими показниками18. Дві інші - більш-менш компактні та єдині принаймні за базовими характеристиками.
Треба зазначити, що за іншими елементами поховального комплексу (насамперед мається на увазі склад поховального інвентарю) виокремлені типи чітко не різняться один від одного. До того ж поганий стан збереження (різний ступень повноти комплексів, невідповідна документація тощо) та їх невелика кількість не дають змоги робити остаточні статистичні висновки. Можна говорити лише про певні тенденції, притаманні тому чи іншому типу. Наведемо лише ті з них, за якими прослідковуються хоч якісь відмінності.
Металеві казанки частіше трапляються на пам’ятках ІІІ типу (7 одиниць), в інших їх майже немає. Кераміка відносно більше властива І (5 випадків), хоча фіксується і в ІІ, і в ІІІ типах. Дерев’яний посуд є лише в похованнях І типу, і то зрідка. Проте тут зовсім немає прикрас (діадем, колтів), які трапляються трохи менше, ніж на половині пам’яток ІІІ типу, та більше, ніж на двох третинах пам’яток ІІ типу.
Досить цікава картина складається з наявністю зброї, оздоблення коня та його кісток у могилах. Елементи кінської упряжі є в усіх похованнях І типу та в половині поховань ІІ та ІІІ типів. При цьому наявність кісток коня разом з людиною відносно однакова для всіх - приблизно 50 % випадків. Майже відповідна ситуація зі зброєю. Небіжчики з поховань І типу озброєні майже всі (та майже всі з озброєних мають по кілька військових знарядь), а в ІІ та ІІІ типах таких лише половина, і лише 50 % з них мають більше ніж один вид озброєння. Проте якщо для «вояків» з поховань І та ІІІ типів властиві мечі (приблизно по 50 %), то в ІІ типі їх майже немає.
Отже, хоча І тип і виглядає більш «войовничим» (узда, зброя), ІІ - більш «жіночим» (прикраси), а ІІІ тип прибрав до себе казанки, які, можливо, за аналогією з великими казанами певною мірою можна розглядати як ритуальні предмети19 [17], провести між типами впевнені межі за складом поховального інвентарю досить важко.
Картографування пам’яток за запропонованими типами свідчить про існування двох головних регіонів їх розповсюдження: Волзько-Уральський та Нижньодніпровсько-Кримський (рисунок). Між ними розташоване Північне Передкавказзя, де такі комплекси дуже нечисленні.
Для Волзько-Уральського регіону характерна порівняно велика кількість пам’яток. До того ж лише тут усі три типи поховань не мають якихось окремих чітких зон розташування та трапляються впереміш, маючи більш-менш однакову кількість комплексів у кожному з них. Саме тут розташоване нетипове поховання Володимірівка 4, яке в курганному трупопокладенні містить окремі елементи «вогневого ритуалу»20.
Північне Передкавказзя надає лише два поховання - одне курганне та одне ґрунтове трупопокладення (обидва є випадковими знахідками)21. Треба додати, що й окремих знахідок речей тут небагато (всього декілька).
Найяскравішу картину надає другий, Нижньодніпровсько-Кримський, регіон, який, власне, нас і цікавить. Кількість пам’яток тут знову стає великою, але характер розподілу за групами істотно відрізняється від такого у Волзько-Уральському межиріччі. Загалом на цій території налічено 21 пам’ятку, яку можна зарахувати до степових поховань гунського часу. За кількісним розподілом між типами поховань ця територія відмінна від Поволзько-Уральського регіону, де спостерігається приблизна рівновага, але в цілому відповідає загальній картині - дещо зменшується відсоткова кількість І та ІІ типів та дещо зростає частка ІІІ, що не принципово. Майже та сама відповідність прослідковується й за розподілом інвентарю: певні незначні коливання є, але якщо враховувати загальну нечисленність матеріалу, то вважати їх показовими немає сенсу. Як єдиний виняток можна навести діадеми й колти: їх відносна кількість різко збільшується для ІІІ типу порівняно з ІІ. Хронологічно ці пам’ятки також виглядають досить компактно: у цілому вони датуються кінцем ІV-V ст. Датування кількох з них першою половиною ІV ст.22 переглянуто на кінець V ст.23. Привертає увагу, що за типом поховання та конструкцією поховальних споруд цю територію можна поділити на два мікрорегіони: Північний (пониззя Дніпра) та Південний (Крим). Першому притаманні головним чином безкурганні поодинокі поховання. Єдине трупопокладення в кургані трапляється вже далеко на Заході, у пониззі Дністра (Кубей)24. Для другого характерні переважно курганні поховання. Дві ґрунтові могили, що зафіксовано тут, дещо відмінні від аналогічних захоронень Північного мікрорегіону. Про це йтиметься нижче.
Зазначене можна доповнити інформацією про пам’ятки, які містять залишки «вогневого ритуалу». Вони трапляються лише у Волго-Ураллі та на нижньому Дніпрі. Проте характер їх досить різний. На Волго-Ураллі лише для однієї з них (Володимірівки 4) зафіксовано наявність кістяка людини. Усі інші - це вогнища в насипі чи на давньому горизонті кургану (у цій статті їх ураховано лише 4, хоча відомо більше)25. Для них характерні відсутність кісток людини та наявність курганного насипу. На нижньому Дніпрі ситуація протилежна - тут є кістки людини, але немає курганів26. І це (відсутність курганів) притаманне не тільки доведеним трупоспаленням, таким як Новогригор’ївка, а й пам’яткам, де кістки людини зафіксовано не було, але залишки «вогневого ритуалу» - обпалені речі - мали місце (Макартет)27.
Отже, за типом поховальних споруд та пов’язаними з ними елементами обряду географічно регіон пониззя Дніпра та Криму поділяється на дві частини: Північну (ґрунтові пам’ятки) та Південну (курганні). Треба зауважити, що, незважаючи на невелику кількість пам’яток, нині такий поділ уже не можна пояснювати невідповідним станом дослідження окремих територій. У Північному Причорномор’ї, зокрема на нижньому Дніпрі, упродовж тривалого часу працювало багато великомасштабних новобудівних експедицій (див. «Археологічні відкриття» за 1970-1980-ті роки). Більшість із них було насамперед орієнтовано на дослідження курганів, але при цьому саме цей регіон на дає нам жодної курганної пам’ятки. Майже всі поховання було знайдено тут випадково та, як правило, не археологами. Це дає змогу стверджувати, що за таким географічним поділом ховаються певні реалії давнини, які повинні мати своє пояснення в процесах, що відбувалися за тих часів.
На нашу думку, у протиставленні «курган - не курган» при побудові поховальних пам’яток, яке відповідає географічному поділу території, лежить різний підхід щодо поховального обряду населення, яке мешкало в різних мікрорегіонах. Насамперед цей підхід спостерігається в ставленні до оздоблення місця поховання. На нижньому Дніпрі прослідковується намагання «заховати» це місце28. Жодна з пам’яток, які тут було знайдено, не мала на поверхні яких-небудь ознак, що б її маркували. Навіть найбідніше з них поховання на Кам’яній Могилі, яке супроводжувалося мінімумом інвентарю, було зроблено в глибині печери. Цей обряд перегукується з давно відомими у фаховій літературі «річковими похованнями», одним з класичних прикладів яких є, скажімо, суджинська пам’ятка.
Зовсім інша ситуація спостерігається в Криму. Усі поховання тут зроблено з вторинним використанням поховальних споруд попередніх часів. Усі могили, розташовані в курганах, яких тут більшість, впускні. Одне з двох ґрунтових поховань, Усть-Альмінське, зроблено в античному склепі, який знаходився на некрополі, тобто в місці, яке вже було відоме як поховальне, і був пограбований набагато раніше29. Йому, до речі, відповідає поховання на некрополі Біляуса, яке теж знаходилося в раніше пограбованому склепі, але вже під курганом.
Отже, цілком імовірно, що різниця між поховальним звичаєм кочовиків, які ховали власних небіжчиків у Подніпров’ї, та тих, що пройшли до Криму, полягала навіть не в наявності чи відсутності курганів, а в тому, що перші старанно ховали місце покладання своїх померлих, а другі, напроти, використовували для цього вже добре відомі, «оздоблені», місця поховань. Таку думку не заперечує й єдине кримське поховання, яке не відповідає цьому критерію - друге безкурганне поховання маленького хлопчика з Біляуса. Його було просто кинуто до старої господарчої ями з мінімумом інвентарю, за складом та кількістю якого це поховання було навіть біднішим, ніж більшість пограбованих та зруйнованих комплексів30. Важко сказати, чи можна взагалі цю пам’ятку вважати власне поховальною, але те, що в будь-якому разі це не поховання, яке було б зроблено за звичайним обрядом, майже не викликає сумнівів.
Таким чином, ми маємо свідчення про певні ідеологічні відмінності, що існували між степовими мешканцями Подніпров’я та Криму. Разом з тим, тотожність матеріальної культури, інших елементів поховального обряду (наявність коня, діадем, зброї) та єдність у часі дають змогу розглядати їх як достатньо близькі між собою складові більш великого об’єднання. Загалом ситуація, що склалася після картографування поховань, на нашу думку, добре відповідає тій загальній схемі проникнення гунів до Північного Причорномор’я, про яку йшлося на початку статті. Процесу консолідації гунського союзу в межиріччі Волги та Уралу відповідає порівняно велика кількість пам’яток різних типів, які перемішані між собою та не створюють за розміщенням тих типів у просторі якихось компактних груп. До того ж, саме на цих теренах було знайдено поховання більш ранніх, сарматських, часів, які містять у складі інвентарю певні гунські типи речей та пов’язуються дослідниками з найпершими спробами окремих невеличких загонів гунів проникнути до Європи31. Незначна кількість поховань у Північному Передкавказзі відбиває етап гунського руху за Волгу за часів їх зіткнень з аланами. І нарешті, відмінність у типах поховальних споруд на нижньому Дніпрі та в Криму добре узгоджується зі свідченнями писемних джерел про два шляхи проникнення гунів до Північного Причорномор’я - через Крим та навколо Азовського моря, - якими могли рухатися дві різні за походженням частини гунського союзу.
Нині важко дійти висновку, які саме чинники - етнічні, майнові чи соціальні - знаходилися в підґрунті їх відмінності одне від одного. Не виключено, що ці чинники мали хронологічний характер. Якщо поховання Подніпров’я переважно тяжіють до першої половини V ст., то в Криму відсоток тих, які можна зарахувати до другої половини V ст., збільшується, хоча й не переважає. Без додаткових даних дуже важко визначити, чи має така хронологічна розбіжність якусь вагу. Утім, за аналогію можна навести ситуацію, що склалася в досить близькій за характером формування салтово-маяцької культури, до складу якої також входили різні за етнічним походженням, у тому числі й степові, народи. За загальної єдності культури, матеріальної для всіх її етнічних компонентів, саме в типах поховальних споруд дослідники знаходять риси, що маркують етнічні відмінності. Проте, на думку більшості фахівців, гунський союз теж мав складну багатокомпонентну етнічну структуру32. Це дає змогу запропонувати як один з варіантів пояснення відмінностей у побудові поховальних споруд (курган - не курган) насамперед саме якусь етнічну відмінність населення, що залишило їх. Не виключено, що за інтерпретацію цих пам’яток можна запропонувати їх належність до гунів-альціагірів, що, за писемними джерелами, мешкали в Криму за часів після гунської навали33.
А.В. Ивченко
Вопросы, связанные с характером, хронологией и путями появления гуннов в Северном Причерноморье, до сих пор не могут считаться выясненными окончательно. Согласно наиболее распространенной схеме, гуннский союз, консолидировавшись на Волге, через Северное Предкавказье проникает на эти территории.
Анализ археологических источников подтверждает это мнение. Гуннские погребальные памятники Северного Причерноморья по способу захоронения и типу погребального сооружения делятся на две части. Возможно, это было связано с этнической неоднородностью населения, оставившего данные памятники. Не исключено, что крымские памятники оставлены гуннами-альциагирами, являвшимися составной частью гуннского союза и упоминаемыми в письменных источниках.
Можно сказать, что результаты картографирования археологических памятников хорошо иллюстрируют движение гуннов с Волги через Северное Предкавказье в Северное Причерноморье и Крым.
A.V. Ivchenko
The questions, which are connected with peculiarity, chronology and ways of appearance of Huns on the territory of the northern fringes of the Black Sea, couldn’t have been still solved finally. According to the scheme being in wide usage the Huns, developed into union on Volga region, were to this territory across the northern ciscaucasian region. This opinion is corroborated by an analysis of archaeological sources. Hunnish burials on the northern fringes of the Black Sea are divided into two clusters by the way of burying and type of burial construction. Possibly, it was bound up with ethnical heterogeneity of the population, which left the sites. It is possible, that Crimea sites were left by Huns-Althiagirs, who formed part of Hunnish union and aforementioned in the writing records.
It may be added, that the results of mapping of archaeological sites well illustrate Huns advancement from the Volga across the northern ciscaucasian region to the territories of the northern coast of the Black Sea and to the Crimea.