У праці «Археология России», яка вийшла друком у 1881 р., Голова Імператорського археологічного товариства граф О.С. Уваров зазначав, що на карті археологічних пам’яток Росії Харківська губернія виглядає білою плямою. У колах археологів ця думка побутувала ще до 90-х років ХІХ ст. Разом з тим праці Д.І. Багалія («Общий очерк древностей Харьковской губернии», 1890), а також археологічні розкопки та розвідки, які було проведено на Харківщині під час підготовки ХІІ Археологічного з’їзду (далі АЗ), суттєво змінили пануючий погляд. У цих дослідженнях, а також у підготовці та роботі з’їзду, який відбувся 15-27 серпня 1902 р. в Харкові, активну участь брав В.Ю. Данилевич.
Василь Юхимович Данилевич (1872-1936) - історик, археолог, нумізмат, приват-доцент Харківського університету (1903-1907), приват-доцент Університету Св. Володимира (1907-1915). Закінчив історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира (1891-1896). Вивчав російську історію, доісторичну археологію та нумізматику під керівництвом проф. В.Б. Антоновича, який заснував історико-археологічний напрям у вивченні минулого України. Із трьох поколінь його учнів такі вчені, як В.Г. Ляскоронський, В.Ю. Данилевич, В.Є. Козловська у подальшому професійно займалися археологією1.
Улітку 1901 р. В. Данилевич жив і працював у Харкові, готувався до магістерських іспитів з російської історії. Одночасно за дорученням Харківського Підготовчого Комітету з підготовки ХІІ АЗ «разом з науковими силами усіх факультетів» Харківського університету брав участь у підготовці з’їзду. У вересні-жовтні 1901 р. В. Данилевич разом з К. Мельник, делегованою від Історичного товариства Нестора-Літописця при Імператорському університеті Св. Володимира, були відряджені для продовження досліджень І.А. Зарецького в Охтирському й Богодухівському повітах Харківської губернії. До їхніх завдань входили археологічні розвідки, розкопки, зібрання археологічного й нумізматичного матеріалів, укладання археологічної карти губернії. Роботи велися на кошти Імператорського Московського археологічного товариства і землевласника Охтирського повіту П.І. Харитоненка, загалом було виділено 120 карбованців.
У вересні-жовтні 1901 р. В. Данилевич і К. Мельник провели розкопки 52 курганів поблизу сіл Ніцаха (25), Кириковка, Нова Горобина (18), Березівка, Буди (по 8 курганів). Було обстежено пам’ятки біля сіл Янків Ріг (Янківка), Стара Горобина, Капітанські Вили, Журавне, Роздольне, Максимівка, Яблучне, ст. Мерчик, Бакирівка, м. Слов’янськ тощо. Було виявлено та обстежено 2 стоянки та майстерні кам’яної доби на правому березі р. Донець поблизу с. Старий Кочеток Зміївського повіту та піщаних дюнах уздовж р. Хухри. Обидві було датовано пізньою стадією неоліту «з досить високим ступенем культурного розвитку»2.
Результатом цієї спільної роботи стали репрезентовані на з’їзді 5 рефератів, 4 з яких було підготовлено В. Данилевичем: «Раскопки курганов около с. Буды и х. Березовки Ахтырского у. Харьковской губернии (совместная экскурсия Е.Н. Мельник и В.Е. Данилевича)»3; «Карта монетных кладов и находок отдельных монет Харьковской губернии»4; «По поводу одного погребения, вырезанного с землей»5; Несколько стоянок и случайных находок каменного века в Ахтырском и Богодуховском уездах Харьковской губернии.
Знахідки з досліджених курганів та отримані у результаті розвідок були виставлені і опубліковані в «Каталоге выставки XII АС. Отдел древностей, добытых из раскопок и случайных находок» за такими розділами: «Каменный век» (пос. Янків Ріг, Кириковка, Капітанські Вили, Буди, Нова Горобина; 183 од.); «Раскопки Е. Мельник и В. Данилевича» (х. Березівка, 9 од.); «Предметы из собрания В. Данилевича» (с. Кочеток, Кицівка, Маслівка, берег Донця; 259 од.); «Стоянка и мастерская у с. Хухры» (192 од.); «Урочище Залозье Рогачевского уезда Могилевской губ., исследованная в 1893 г.» (76 од.); «Раскопки у с. Буды» (22 од.); «Раскопки Е.Н. Мельник у с. Ніцаха и др.» (1348 од.); «Раскопки Е.Н. Мельник» (с. Кириковка, Куп’янськ, Воронцовка (170 од.)6.
Як наочний експонат для з’їзду В. Данилевичем було зроблено вирізку поховання 3 з кургану 8, дослідженого на межі сіл Кириковка та Нова Горобина. Поховання знаходилося на глибині 1,72 м. Данилевич пише про мотиви, які спонукали його зробити вирізку: «Археологические модели в музеях о многом говорят специалистам, но не дают возможности составить достаточно ясное представление лицам, не обладающим специальными познаниями в этой науке, но желающим получить знания. Последнее обстоятельство заставило западноевропейских археологов изменить постановку этого вопроса: они стали перемещать в музеи погребения с той землей, в которой они были найдены». В Україні це була одна з перших спроб такої роботи. В. Данилевич докладно описував усі етапи вирізки поховання, у тому числі технічну сторону перевезення 67-пудового експонату та переміщення його до зали «Музея Изящных Искусств и Древностей» при Харківському університеті. Щодо цього поховання було підготовлено цікавий реферат «З приводу одного поховання, вирізаного з землею».
Під час з’їзду В.Ю. Данилевич був секретарем на засіданнях секцій «Пам’ятки мистецтв, малярств, нумізматики і сфрагістики» (22 серпня), «Старожитності слов’янські» (22, 23, 24 серпня), «Старожитності історичні, географічні та етнографічні» (26 серпня). 18 серпня, під час екскурсії на Донецьке городище на р. Уди йому, П.С. Єфименку, М.Ф. Біляшевському, Воронцову випала честь підготувати під керівництвом В.О. Городцова ділянку цієї пам’ятки для демонстрації культурного шару і проведення розкопок делегатами з’їзду, а також зробити короткий історичний огляд «Донецьке городище».
Опубліковані в трудах ХІІ АЗ реферати В. Данилевича і К. Мельник, протоколи їхнього обговорення на засіданнях, а також чернетки звітів, польові щоденники є цікавими матеріалами. Вони дають змогу скласти уявлення як щодо завдань, які постали перед польовою археологією наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., так і щодо розвитку тогочасної методики польових досліджень та інтерпретації їхніх результатів.
Як правило, розкопкам передували огляд, топографічний опис місцевості, прив’язка курганів до ландшафту, населених пунктів. Складали ситуаційний план, описували особливості насипів курганів, робили відповідні обміри. Уявлення про методику розкопок В. Данилевича дає його польовий щоденник. Земляні роботи вели робітники-грабарі. Насипи курганів знімали по 4 секторах шарами по Ѕ аршину (1 аршин - 71,12 см). У насипу, відносно центру кургану, фіксували знахідки окремих кісток людей, тварин, фрагменти кераміки та іншого інвентарю. Описували характер ґрунту, наводили глибину залягання материка, давнього горизонту, його потужність. Разом з тим дослідник сприймав насип як такий, що одночасно був споруджений над усіма похованнями кургану. Відтак похованням у насипу не надавали будь-якого значення і не робили спроби осмислити їхню стратиграфію. Ось так, наприклад, виглядають записи у польовому щоденнику В. Данилевича: «На глубине Ѕ арш. глина, чернозем, почва более светлая. На глубине ѕ арш. - кусочки костей человеческие, маленькие. Недалеко от центра, на З и В сторону тоже кости, по-видимому мелких животных. На Ю черепок красноватый. На В - черепок, грубые все. На той же глубине на С и Ю по черепку, на З - черепок. На глубине ѕ арш. На З - черепки, на СВ - тоже. На глубине ѕ арш., у зап. края кусок кости, на В сторону - беловатый черепок, у зап. края - 4 черепочка.»7.
Таку методику розкопок можна вважати загальноприйнятою для початку ХХ ст. Її суттєвими недоліками можна вважати те, що вона не дає змоги коректно встановити кількість поховань у кургані, їхню хронологію, тобто послідовність спорудження, визначити тип поховальної споруди, зв’язати виявлені знахідки з конкретним похованням.
Опис знахідок із насипів і поховань наводився сумарно, окремо від поховань, за такими групами: 1 - керамічні вироби; 2 - вироби технічні; 3 - вироби з кістки; 4 - залишки їжі; 5 - кістки людини. Під час опису першої групи В. Данилевич дотримувався прийнятої на той час системи описання та термінології, запропонованої В. Городцовим у праці «Русская доисторическая керамика»8. Характеризуючи п’яту групу для поховань біля с. Буди, В. Данилевич одночасно виділяв особливості поховального обряду та його тип. Так, до особливостей поховального обряду він зараховував наявність потужного шару золи (40-50 см), обгорілі кістки. На цій підставі він доходив висновку щодо типу поховання: трупоспалення на стороні з подальшим поміщенням останків до посудини-урни. Посудину зверху накривали черепком або кришкою. Урну ставили на шар золи, насипаний на давній горизонт. Тотожній обряд він уявляє і для поховань у с. Березівка, однак, на відміну від наступного, під урни підсипали пісок, а їх не накривали кришками.
Критерій зарахування поховань біля с. Буди до «кам’яного періоду», за В. Данилевичем, - відсутність серед інвентарю металевих виробів. «Культурная принадлежность чисто каменная, стоящая на высоких ступенях ее развития и может быть признанной поздней неолитической» (с. 431). Щодо цих визначень він дотримувався погляду свого вчителя В.Б. Антоновича, який зараховував поховання з фарбою, пофарбованими кістяками й посудинами з попелом до «кам’яного періоду». Аналізуючи отриманий матеріал, В. Данилевич наводив відомі йому аналогії, робив узагальнення. Зокрема, він вважав курганні могильники поблизу сіл Буди й Березівка єдиним родовим могильником.
За домовленістю між В. Данилевичем та К. Мельник, матеріали із спільно досліджених курганів біля сіл Кириковка та Березівка для підготовки їхніх виступів на ХІІ АЗ було поділено так. В. Данилевич дав характеристику ранньому періоду - похованням кам’яної доби з трупоспаленнями. К. Мельник виступила з доповіддю «Розкопка курганів у Харківській губернії. 1900-1901»9. У цьому виступі предметом аналізу, відповідно до загальноприйнятої тогочасної хронології, були поховання з «пофарбованими скорченими кістяками» та «слов’янського типу» з тих самих могильників, а також могильників поблизу сіл Куп’янськ, Воронцовка.
Із 22 доповідей про «первісні старожитності» саме реферати В. Данилевича та К. Мельник викликали жваву дискусію. Учасників засідань передусім зацікавило питання визначення хронології і культурної належності репрезентованих доповідачами пам’яток. Це було викликане тим, що більшість тогочасних дослідників хронологічно зараховувала пам’ятки пізнього енеоліту та ранньої бронзи до пізньокам’яного періоду. Під час дискусії В.Б. Антонович, який був почесним головою на засіданні 24 серпня, зазначив, що зарахування скорчених і пофарбованих вохрою поховань до кам’яного періоду потребує уточнення10. Ю.А. Кулаковський висловив думку про необхідність визначення точної класифікації, тому що у скорчених похованнях, досліджених К. Мельник, наявні як кам’яні вироби, так і скіфський меч та давньогрецькі вироби11. У зв’язку з цим Д.Я. Самоквасов також звернув увагу присутніх на наявність «змішаних культур» у курганах у вигляді поховань з виробами з каменю, бронзи, заліза. На його думку, під час визначення хронології поховань слід керуватися типами предметів, які в них знайдені. Він запропонував у майбутньому переглянути існуючі в археології підходи для визначення культурних періодів12. В.З. Завитневич зауважив, що археологічних матеріалів, які походять з території Харківської губернії, поки що недостатньо для широких узагальнень. Водночас він підкреслив та позитивно оцінив використання порівняльного методу під час аналізу і датування археологічних матеріалів13.
Слід зазначити, що такий підхід щодо визначення культурно-хронологічної належності археологічних матеріалів ґрунтувався на формально-типологічному методі, запозиченому наприкінці 90-х років XIX ст. із Заходу. Водночас цей метод, застосований не тільки до аналізу речей, а й поховань, разом із стратиграфічними спостереженнями, дав змогу В.О. Городцову зробити деякі узагальнення, які не втратили свого значення і нині. Одним з таких його узагальнень і висновків стало виокремлення для епохи бронзи степової зони чотирьох послідовних способів поховання в курганах - в ямах, катакомбах, зрубах, насипах на давньому горизонті. Зміну типів поховань В.О. Городцов пояснював зміною «народностей», які їх залишили. Зазначену тему він розкрив у доповіді «Результаты археологических исследований в Изюмском уезде Харьковской губернии в 1901 году» на ХІІ АЗ14. Як відомо, виокремлення В.О. Городцовим трьох самостійних культур доби бронзи степової смуги Східної Європи стало першою науково обґрунтованою періодизацією доби бронзи, яка в головних рисах зберігає своє значення і сьогодні.
Виявлені В. Данилевичем під час спільної з К. Мельник «екскурсії» кургани та проведені розкопки, без сумніву, сприяли дослідженню археологічних пам’яток Харківщини. Ці результати, окрім історіографічної цінності, можуть бути практично використані для складання й уточненні археологічної карти Харківської області. Зокрема, розкопки скіфських курганів біля сіл Ніцаха і Хухри дали змогу на початку 50-х років ХХ ст. наступним поколінням археологів виявити у цьому районі поселення ранньої залізної доби.
Ім’я В. Данилевича та його роботи в галузі археології нині маловідомі. Утім, його археологічна діяльність наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., і, зокрема, його діяльність з підготовки ХІІ АЗ заслуговує на увагу. Востаннє в узагальнюючих працях з археології України його ім’я згадується в «Археології України» Я. Пастернака (Торонто, 1961) у зв’язку з питаннями походження культури шнурової кераміки (с. 198-199); похованнями у «кам’яних скринькових гробах» (с. 193); трипільськими майданчиками (с. 123-124); використанням вохри в поховальному ритуалі (с. 171).
С.Н. Ляшко
15-27 августа 1902 г. в Харькове состоялся XII Археологический съезд. Активное участие в его подготовке и работе принимал ученик В.Б. Антоновича В.Е. Данилевич (1872-1936), имя и вклад которого в археологию ныне малоизвестны. Вместе с Е.Н. Мельник им были проведены разведки и раскопки 52 курганов в Ахтырском и Богодуховском уездах Харьковской губ., подготовлено 5 рефератов (из них 4 - В.Е. Данилевичем), представлено на выставку 2269 экспонатов. Их доклады вызвали интересе и оживленную дискуссию со стороны ведущих отечественных археологов начала ХХ в. - участников съезда.
Особый интерес представляет доклад В.А. Городцова «Результаты археологических исследований в Изюмском уезде Харьковской губернии в 1901 году». Основываясь на формально-типологическом методе и наблюдениях за стратиграфией погребений в курганах, исследователь выделил три самостоятельные культуры эпохи бронзы - ямную, катакомбную, срубную. В целом эта периодизация сохранила свою актуальность и до настоящего времени.