Невід’ємними рисами, що вирізняють скіфську культуру з-поміж інших, є антропоморфні стели і «скіфська тріада». У зв’язку з цим важливим є необхідність вивчення одного з компонентів «тріади» - кінського спорядження. Незважаючи на вже здійснену роботу, потрібне вивчення кінського спорядження на окремих територіях, однією з яких є територія Західноподільської групи. Збір, аналіз і публікація матеріалів з окресленого ареалу дадуть нам змогу отримати типолого-хронологічні дані щодо деталей кінського спорядження з території Західноподільської групи, виявити специфіку їхнього використання. Одночасно ми можемо констатувати певний вплив на північний захід згаданої території з боку степу, беручи до уваги, що матеріали кінського спорядження скіфського типу можуть фіксувати цей вплив.
Деталі кінського спорядження із території Західноподільської групи нечисленні: вудила, псалії, вуздечні бляшки, пряжки, пряжки-пронизки, «наносник». Налічено 18 цілих чи фрагментованих двоскладних вудил: з них 2 екземпляри - бронзові стременоподібні (Залісся1 та Дупліска2); 10 - залізні стременоподібні (Ленківці3, Новосілка-Гримайлівська4, Шутнівці5, Перебиківці6, Івахнівці7, Долиняни8); 1 - стременоподібні, скріплені з псаліями карпато-дунайського типу (Перебиківці9); 1 - залізні кільчасті типу «Сахарни» (Лоєвці10); 4 екземпляри - залізні кільчасті скіфського типу (Ленківці11, Іване-Пусте12, Лоєвці13). При цьому з поховання найчастіше походять 1 екземпляр вудил (Дупліска, Новосілка-Гримайлівська, Івахнівці), з Шутнівців і Лоєвців - по 2, з Ленківців - 3, з Перебиківців - 5. З поселень Іване-Пусте та Залісся - по 1 екземпляру вудил.
Відомо 6 псаліїв, з них 2 - залізні, скріплені з вудилами (Перебиківці), 2 - залізні стрижнеподібні трипетельчасті (Лоєвці14), 2 - кістяні тридирчасті (Іване-Пусте15, Перебиківці16). Окрім цього, відоме кістяне навершя псалія із с. Нівра17.
Виокремлюються бронзові бляшки від оголів’я (Перебиківці18, Редвинці19), бронзові «наносник» та пряжки з Редвинців20, пряжки-пронизки з Братишева21 та Городниці22.
І за кількістю деталей кінського спорядження загалом, і за їх кількістю у конкретному комплексі окреслена територія значно поступається іншим територіям Північного Причорномор’я з культурою скіфського типу. Так, кількість вудил у Чортомлику, за І.Є. Забєліним, дорівнювала 250, за пізнішими оцінками - близько 5023, з Реп’яхуватої могили (пох. 2) - 16 вудил24. З архаїчних пам’яток Посулля відомо не менше 150 вудил, при цьому в Старшій Могилі - 16, в Аксютинцях (кург. 2) - 14, у Попівці (кург. 8) - 10 і т. д.25.
Питання типолого-хронологічного співвідношення деталей кінського спорядження потребує детального підходу щодо питання хронології, особливо ранньої, оскільки, як було показано, переважна більшість матеріалу належить до ранніх типів. У хронології останнім часом відбуваються відчутні зміни. Так, Г. Коссак, а слідом за ним І.М. Медведська26 та деякі інші дослідники поділили ранньоскіфську культуру (РСК) на три етапи, кожен з яких має властивий йому набір інвентарю. Спробу поділу РСК на етапи за набором інвентарю з деякими зауваженнями (статус деяких пам’яток у межах РСК27) слід визнати перспективною. Утім, деякі дослідники піддали корегуванню хронологічні позиції етапів28. Наприклад, теза про відсутність новочеркаських контактів з Переднім Сходом, що є одним з головним доказів для виведення РСК 1 у другу половину VIII ст. до н. е., на думку С.В. Махортих, не відповідає дійсності. Критиці піддано й хронологічну позицію деяких пам’яток РСК 1 наприкінці VIII ст. до н. е.29. Найбільш слушною видається думка про появу скіфської культури на півдні Східної Європи в період між 714 р. до н. е. (перша згадка кіммерійців) і 670-ми роками до н. е. (перша згадка скіфів на Передньому Сході). Л.К. Галаніна поділила келермеські кургани на ранні й пізні (виступають еталонними пам’ятками РСК 2 і РСК 3 відповідно) і датувала їх серединою - другою половиною VII ст. до н. е.30. С.В. Полін на основі дат для античної кераміки подовжив існування РСК 3 до кінця першої - другої чверті VI ст. до н. е.31. У світлі вищевикладеного доцільно межі РСК встановити як злам VIII-VII (або тільки початок VII) ст. до н. е. - II чверть VI ст. до н. е.
Найчастіше серед деталей кінського спорядження на окресленій території трапляються вудила. Усі вони двоскладного типу, однак за формою зовнішніх кілець, матеріалом виготовлення їх можна розділити на кілька груп.
1. Один екземпляр походить з кургану І поблизу с. Дупліски (рис. 1, 9). Через нечіткість в публікації точне датування ускладнене. Усе ж, ураховуючи наявність у комплексі трилопатевих та тригранних стріл і факт використання таких вудил у пам’ятках типу РСК 2 - РСК 332, дату можемо встановити в межах РСК 3 (в абсолютних датах середина VII - перша чверть VІ ст. до н. е.).
2. Інший екземпляр походить із Заліського поселення (рис. 1, 3). Виходячи з наявної на поселенні античної кераміки і місцевого матеріалу, що датовані О.Д. Ганіною останньою чвертю VII-VI ст. до н. е., і того, що бронзові стременоподібні вудила прослідковано до кінця РСК 3, а пізніше невідомі33, і, крім того, беручи до уваги, що фінал РСК 3 припадає на другу чверть VI ст. до н. е., зазначений екземпляр слід датувати останньою чвертю VII - першою чвертю VI ст. до н. е. (друга половина РСК 3).
Бронзові стременоподібні вудила, за І.М. Медведською, відомі протягом усього ранньоскіфського періоду: з келермеських курганів 1, 2; краснознаменських курганів 3, 6, 7; Нартану 12, 2034, утім, у деяких випадках основа зовнішньої петлі вудил має додаткові виступи.
1. Фрагментований екземпляр походить із кургану поблизу с. Ленківці (рис. 1, 5). Г.І. Смірнова виходячи зі складу інвентарю датувала курган другою чвертю - серединою VII ст. до н. е. (фінальна фаза РСК 2)35. Утім, сагайдачний набір, близький до набору з пох. 2 Реп’яхуватої Могили36, залишає змогу для більш пізнього датування: другою половиною VII ст. до н. е. Цю дату можна перенести й на вудила з умовою їхнього використання в межах РСК 2 й дещо раніше, оскільки їх наявність у комплексі свідчить лише про час припинення використання за функціональним призначенням.
2. Уламки вудил з кургану С поблизу с. Новосілка-Гримайлівська (рис. 1, 7). Виходячи з комплексу стріл, в якому є 3 дволопатеві, 2 трилопатеві листоподібні, 2 тригранні склепінчасті, що близькі до стріл з Келермесу й Реп’яхуватої Могили37, поховання можна датувати серединою - другою половиною VII ст. до н. е., але знову із зауваженням, що вудила могли використовувати й раніше.
3. Екземпляр з кургану ІІ біля с. Івахнівці (рис. 1, 10). Вудила цікаві своїми зовнішніми петлями, що за формою є середніми між стременоподібними й округлими, що може бути доказом генези залізних вудил у напрямі стременоподібні → кільчасті. Брак опису в публікації не дає змогу датувати вудила точніше середини VII - першої чверті VI ст. до н. е.
4. Два екземпляри з кургану 3 біля с. Шутнівці (рис. 1, 11). За трилопатевими наконечниками стріл та кружальним сіроглиняним горщиком, що, за Г.І. Смірновою, не може бути ранішим РСК 338, комплекс доцільно датувати останньою чвертю VII - першою чвертю VI ст. до н. е.).
5. Чотири екземпляри з кургану 2 біля с. Перебиківці (рис. 1, 12). Г.І. Смірнова датувала комплекс другою половиною РСК 339 (в абсолютних датах кінець VII - друга чверть VI ст. до н. е.).
6. Вудила з кургану 4 поблизу Долинян знайдено з тригранним архаїчним наконечником стріли.
Зазначений тип вудил відомий з Келермесу (кургани 1, 2 ), Червонознаменського кургану 6, Нартану 15, Журовки 40640, Реп’яхуватої могили41.
Відомі з кургану 2 біля с. Перебиківці (рис. 1, 12). Г.І. Смірнова зближувала цей зразок з пам’ятками типу Сентеш-Векерзуг із Карпато-Подунав’я42. Подібні вудила відомі з могильника Феріджеле43. Г.І. Смірнова датувала поховальний комплекс фіналом РСК 3 (перша - друга чверті VІ ст. до н. е.).
Зближення ранньоскіфських кільчастих вудил з кільцями в проекції гризла із передскіфськими типу «сахарни» не зовсім вірне. Один екземпляр відомий на основі реконструкції матеріалів із курганного поховання біля с. Лоєвці. Детальніший розгляд комплексу дає змогу встановити приблизну послідовність поховань: поховання в ямі А; поховання з жаботинською урною між каміннями крепіди (на користь самостійності такого поховання свідчить розсунутість каміння крепіди); поховання в ямі Б. Останнє, де містилися згадані вудила за інвентарем (залізні трипетельчасті псалії й кільчасті вудила «скіфського» типу) доцільно датувати другою половиноюVII - першою чвертю VI ст. до н. е. Вудила є більш пізніми щодо аналогів з Мервинців, Сахарни, Хасанлу, Сіалка44, що датуються не пізніше VIIІ ст. до н. е. Вони подібні до зразків із Нартанського могильника45.
1. Екземпляр з Лоєвців, що датується, як було показано, другою половиною VII - першою чвертюVI ст. до н. е.
2. Два екземпляри з комплексу в Ленківцях (рис. 1, 5), що датуються, як зазначалося, другою половиною VII ст. до н. е.
3. Фрагментований екземпляр з поселення біля с. Іване-Пусте (рис. 1, 17). Виходячи з інвентарю поселення (антична та місцева кераміка, кістяний псалій, наконечник стріли), який О.Д. Ганіна синхронізує із Заліським поселенням46, вудила, скоріше за все, датуються першою - початком другої чверті VІ ст. до н. е. (друга половина РСК 3). Згаданий тип вудил, за І.М. Медведською, відомий з ранньоскіфського часу, існують такі вудила аж до фіналу скіфського періоду47. Вони відомі з курганів Келермесу (1, 2), Нартану 23, Костянтинівки 848, Аксютинців 46649, Старшої Могили50, Реп’яхуватої могили 251 та ін.
Отже, бронзові стременоподібні вудила (група І) датуються серединою VII - першою чвертю VI ст. до н. е., залізні стременоподібні вудила (група ІІ) - серединою VII - початком другої чверті VI ст. до н. е., залізні вудила, з’єднані з псаліями карпато-дунайського типу (група ІІІ) - першою половиною VI ст. до н. е., залізні вудила типу «Сахарни» (група IV) - другою половиною VII - першою чвертю VI ст. до н. е., залізні кільчасті вудила (група V) - другою половиною VII - першою чвертю VI ст. до н. е.
Псалії із зазначеної території нечисленні, їх поділено на кілька типів.
Відомо 2 екземпляри з кургану 2 в Перебиківцях (рис. 1, 12). Псалії дводирчасті з прямокутним розширенням у центрі, у кінцях якого розташовані отвори, і стрижнями на кінцях псаліїв. Як зазначалося, це спорядження належить до карпато-дунайського типу і датується кінцем VII - початком другої чверті VI ст. до н. е.
Відомі з описаного комплексу Лоєвців (рис. 1, 6), про датування якого в межах другої половини VII - першої чверті VI ст. до н. е. вже зазначалося. Типологічні аналоги лоєвецьким залізним псаліям маємо в курганах 1 і 2 Келермесу; у Краснознаменських курганах 1, 3, 6, 7; у кургані 8 біля с. Констянтинівки; 406 біля с. Журовки; Аксютинецькій групі: Старша Могила, кургани 3, 6 (1886), 470; Вовківці 7, 11, 1252.
1. Фрагментований екземпляр з кургану 1 біля Перебиківців (рис. 1, 12). Г.І. Смірнова поширила на курган дату фіналу РСК 3 (перша половина VI ст. до н. е)53.
2. Екземпляр з поселення біля с. Іване-Пусте (рис. 1, 17), яке датується, як було показано, першою - початком другої чверті VI ст. до н. е. (фінал РСК 3). Нижня частина оформлена у вигляді копита, верхня не збереглася. Цей тип псаліїв побутував протягом усього ранньоскіфського періоду: Самтавро 106, Жаботин 2, Нартан 14-16, 18, 23; Журовка 407, 43254; Тлі 6855.
Знайдено у с. Ніври у вигляді грифобарана (рис. 1, 14). Як випадкова знахідка не може датуватися точніше ніж VII - перша половина VІ ст. до н. е.
Отже, залізні псалії карпато-дунайського типу (варіант І) датуються кінцем VII - першою половиною VІ ст. до н. е., залізні стрижневі трипетельчасті псалії (варіант ІІ) - другою половиною VII - першою чвертю VI ст. до н. е., кістяні тридирчасті псалії (варіант ІІІ) - першою половиною VI ст. до н. е., кістяне навершя псалія у вигляді грифобарана (варіант IV) - VII - першою половиною VI ст. до н. е.
Якщо у наших міркуваннях усе вірно (висновок ІІІ), то можна піддати сумніву твердження І.М. Медведської щодо побутування кістяних тридирчастих псаліїв на етапі РСК 2 (перша половина VII ст. до н. е.)56, несподіваного зникнення їх у другій половині VII - першій половині VI ст. до н. е. (РСК 3)57 і раптової появи в середньоскіфській культурі з середини VI ст. до н. е. Очевидно, на етапі РСК 3 кістяні псалії із вжитку все-таки не виходили.
І. Бронзовий фалар з невеликою петлею на звороті з кургану 1 біля Перебиківців (рис. 1, 12) датовано Г.І. Смірновою фіналом РСК 3 (перша половина VI ст. до н. е.). Використання бляшки як фалара підтверджується незначним розміром петлі, через яку просувався лише тонкий ремінець, у зв’язку з чим вона навряд чи могла служити як засіб перехрещування ременів. Саме як фалари були використані подібні бляшки в Мелітопольському кургані58.
ІІ. Сім екземплярів бронзових опуклих бляшок з петлею на звороті з кургану біля с. Редвинці (рис. 1, 8). Комплекс за наконечниками стріл, характерних для другої половини V-IV ст. до н. е.59, з особливим поширенням у IV ст. до н. е., де вони відомі в комплексах Мелітопольського кургану60, Чортомлика61, Краснокутського кургану62, Бердянського кургану63, Товстої Могили64, датується другою половиною V - IV ст. до н. е. Подібні бляхи походять з Чортомлика66.
ІІІ. Дві бронзові бляхи у вигляді шестипелюсткової квітки з петлею на звороті з Редвинецького комплексу (рис. 1, 8), що датується, як було показано, другою половиною V - IV ст. до н. е.
IV. Бронзовий «наносник» з Редвинців (друга половина V - IV ст. до н. е.), оформлений у вигляді щитка з головою грифона (рис. 1, 8). Аналог відомий із Чортомлика67.
V. Бронзова бляшка з вищеописаного Редвинецького комплексу у вигляді щитка-ромба із псевдозерню, що розташована за схемою 1 : 2 : 3 : 2 : 1 і петлею на звороті. Подібні бляшки походять з кургану поблизу пос. Шолоховський (авторами зарахований до ранньосарматського кола)68 та з кургану поблизу с. Кошевате в Середньому Подніпров’ї69.
Пряжки. Два бронзові екземпляри походять з Редвинців (рис. 1, 8) - друга половина V - IV ст. до н. е.. Одна - кругла з трьома виступами (один - грибоподібний, два - овальновипуклі). Подібні типи пряжок походять із Мелітопольського кургану (тут вони використані як підпружні)70, з кургану 1 (1897) біля с. Вовківці (за В.А. Іллінською, тут така пряжка розташована на нагрудному ремені71). Інша пряжка - у вигляді кола й приєднаної до неї трапеції має аналогії у Чортомлику72, у кургані поблизу пос. Шолоховського73 та ін.
1. Пряжка-пронизка з кургану І близ Братишева оформлена у вигляді стилізованої голівки хижого птаха (рис. 1, 16), може бути датована ранньоскіфським часом: VII - першою чвертю VI ст. до н. е.
2. Два екземпляри, знайдені поблизу Городниці (за публікаціями відома лише одна (рис. 1, 15)) у вигляді стилізованої голівки грифобарана. Як випадкові знахідки датуються широко: VII - першою половиною VI ст. до н. е. Бронзові пряжки-пронизки мають широкі аналогії у ранньоскіфських пам’ятках (Гуляй-Город, курган 38; Захарейкова Могила, пох. 1, Попівка, к. 10 та ін.74).
Отже, пряжки-пронизки можна датувати VII - першою половиною VI ст. до н. е., фалар - першою половиною VI ст. до н. е. Інші знахідки (бляшки, пряжки, «наносник») походять з одного комплексу й датуються другою половиною V-IV ст. до н. е.
Комплекс із Редвинців дає нам змогу умовно реконструювати оголів’я (рис. 2). Дрібні бронзові опуклі бляшки, очевидно, знаходилися в місцях поєднання нащічного ременя з наносним, начільним і потиличним, а непарну бронзову бляшку, можливо, розміщували на потиличному або налобному ременях. Бляхи у вигляді шестипелюсткової квітки, імовірно, розміщували на нащічних ременях, у місці між з’єднанням з підборідним ременем. Пряжки у вигляді кола з трапецією використовували як пряжки для поводу75, як поєднуючі підборідний ремінь76 або як чумбурні77. Одиничність такої пряжки у Редвинцівському комплексі дає підстави розміщувати таку пряжку на підборідному ремені або вбачати у ній чумбурну пряжку. «Наносник» найімовірніше розташовували на наносному ремені, а також, як показано В.А. Іллінською, - на налобному чи потиличному ременях78. Найважче виявити розташування ромбічної бляхи з псевдозерню (з огляду на її непарність). Умовно її можна зарахувати до прикрас потиличного чи налобного ременів. З огляду на датування другою половиною V - IV ст. до н. е. і те, що в той період побутували кільчасті вудила й дводірчасті псалії з вісімкоподібним розширенням посередині79, логічно припустити застосування саме таких типів з Редвинцівським оголів’ям; у такому разі нащічний ремінь при підході мав би роздвоюватися, і роздвоєні кінці прив’язували б відповідно до верхнього й нижнього отворів псаліїв.
Водночас постає питання генези та походження деталей кінського спорядження на території Західноподільської групи скіфського часу. Це питання можна вирішувати на основі порівняння скіфських форм і типів деталей з доскіфськими. Для передскіфського часу тут відомі лише бронзові вудила з Теремців80 та Сокільця81, фрагмент залізних вудил із Мервинців82 та роговий псалій із Дністровки-Луки83. Усі вудила передскіфського часу - двосегментного типу. Вудила із Сокільця (рис. 1, 2) являють собою однокільчастий тип з вісімкоподібним підвісом, на якому наявний грибоподібний виступ. Половина окружності стрижня гризла, на всьому його протязі вкрита орнаментом у вигляді поперечних опуклих смужок, перпендикулярно яким проходить канавка. За аналогіями формам й орнаменту (Зольний курган, Кобанський могильник, Бутенки, Єсентуки84, Штілфрід, Кіскоцег85) та за хронологічними даними86 вудила датовано останньою чвертю VІІІ - початком VІІ ст. до н. е. Утім, їх знайдено у пізньочорноліському комплексі, що, за Г.І. Смирновою, має датуватися IX - першою половиною VIII ст. до н. е.87.
Вудила з Теремців (рис. 1, 1), двокільчасті суцільнолиті з псаліями, які перепендикулярно відходять від одного із зовнішніх кілець вудил. Такий тип вудил, на думку дослідників, є проявом передньоазійського впливу на новочеркаські прототипи88. Беручи до уваги, що кіммерійці вперше зафіксовані в останній чверті VIII ст. до н. е.89, цей екземпляр можемо датувати не раніше останньої чверті VIII - початку VII ст. до н. е.
Вудила з Мервинців (рис. 1, 3) належать до типу «Сахарни». Виходячи з того що супроводжувальна кераміка зарахована Г.І. Смірновою до пізньочорнолісько-ранньожаботинського кола90, а межа цих пам’яток належить до середини VIII ст. до н. е.91, вудила з Мервинців можемо датувати серединою VIII ст. до н. е.
Псалій із Дністровки-Луки - роговий тридірчастого типу (рис. 1, 4). Причому отвори розташовані посередині і на кінцях псалія. Виходячи з того що псалій знайдено в житлі, що належить до пізньочорноліської епохи, а житло перекриває курган з теж пізньочорноліськими похованнями92 (більш точне датування кургану - не пізніше кінця ІХ ст. до н. е.93), а також беручи до уваги, що нижня межа пізнього чорнолісся встановлена з початку ІХ ст. до н. е.94, псалій можемо датувати першою - третьою чвертями ІХ ст. до н. е.
Отже, для зразків скіфського періоду вудила із Сокільця й Теремців не могли бути прототипами внаслідок типологічних відмінностей. Псалій із Дністровки-Луки теж не міг бути прототипом для кістяних псаліїв скіфського часу: у них різна форма, різний принцип розташування отворів (Дністровський псалій - один посередині, два по краях; зразки скіфського типу - отвори в середній частині псалія); псалій з Іване-Пустого, окрім того, має зооморфну прикрасу нижньої частини. До того ж, між передскіфським і скіфськими зразками наявний хронологічний розрив (відповідно ІХ ст. до н. е. й перша половина VI ст. до н. е.). Проти генетичної спорідненості зразків передскіфського й скіфського часу свідчить відсутність орнаменту на скіфських екземплярах, на відміну від передскіфських. Очевидно, слід погодитися з фактом поширення на окреслену територію форм кінського спорядження з території степу і (судячи з перебиківських зразків) з Карпато-Подунав’я. На час поширення таких форм тут може вказувати те, що, як зазначено вище, скіфські типи деталей кінського спорядження, які б впевнено датувалися часом до середини VII ст. до н. е., на згаданій території невідомі. А вже з середини VII ст. до н. е. такі деталі появляються. Отже, вимальовується висновок про поширення форм кінського спорядження скіфського типу на територію Західноподільської групи, починаючи з середини VII ст. до н. е. Деталі вузди, які твердо датуються другою половиною VІ - першою половиною V ст. до н. е., на цій території невідомі. Окрім порівняно слабої вивченості пам’яток, до причин, що пояснюють цей факт, слід зарахувати різке зменшення кількості пам’яток на цій території у скіфський post архаїчний час, що констатують дослідники95. До другої половини V - IV ст. до н. е. належать вуздечні бляшки, пряжки, «наносник» з Редвинців.
Розглянемо можливий шлях генези вудил типу: бронзові стременоподібні → залізні стременоподібні → залізні овально-стременоподібні → залізні з кільчастою петлею в проекції гризла, з кінцем, приклепаним до гризла, → залізні з кільцем з одного боку гризла. Заміна бронзових стременоподібних вудил залізними пояснюється початком ширшого використання й більшою практичністю заліза. Такі залізні стременоподібні вудила утворювали загинанням стрижня у стременоподібну петлю, з приклепанням її стрижня до стрижня гризла. Порівняно складний спосіб загинання в стременоподібну петлю, очевидно, потрохи спрощувався: петля ще мала загальні обриси стремена, проте була овальних пропорцій. Приклад таких петель - на вудилах із Шутнівців та Івахнівців, причому вудила з Шутнівців типологічно більш ранні, зовнішня петля в них стременоподібна, але вже овальних пропорцій; вудила з Івахнівців типологічно пізніші - вони фактично середні між стременоподібними й кільчастими. Подальше округлення зовнішньої петлі привело до утворення кільчастого типу з петлею в проекції гризла, стрижень якої приклепано до гризла. Так оформлено петлі сегментів вудил з кургану 6 біля Попівки96 та з-під Славути97. Цікаво, що у двох випадках інший сегмент вудил був уже типологічно наступним - з кільцем з одного боку стрижня гризла. Виникнення цього типу, імовірно, було пов’язане з тим, що загинати петлю з боку було простіше. Зазначена трансформація залізних стременоподібних петель у кільчасті мала відбутися в VІІ ст. до н. е. При цьому бронзові й залізні стременоподібні вудила продовжували побутувати до другої чверті VI ст. до н. е. (до фіналу РСК)98.
У деяких випадках прослідковується первісне становище вуздечних деталей у поховальному комплексі. Так, у похованнях-кенотафах Ленківців і Редвинців ці деталі лежали на дерев’яно-земляній підстилці; у Шутнівцях їх було покладено під стінку могильної ями; у Перебиківцях, судячи із знаходження біля стовпових ям, вони висіли на стовпах могили; в Івахнівцях - лежали біля правого стегна кістяка. Цікаво, що на окресленій території невідомі кінські супроводжувальні поховання. Це ріднить Західноподільську групу з Посуллям99 і різнить із Дніпровським Лісостеповим Правобережжям100, Степовим регіоном101, Прикубанням102, де такі поховання відомі.
Отже, у скіфський час територія Західноподільської групи перебувала під переважним впливом зі степу. Один із проявів цього впливу - поширення скіфських типів кінського спорядження.
Рис. 2. Реконструкція оголів’я коня за матеріалами із с. Редвинці
А.Д. Могилов
В статье опубликованы материалы конского снаряжения из территории Западноподольской группы скифского времени, дан их типологический и хронологический анализ. Сделана попытка реконструкции узды. Представлено введение материала в общескифскую проблематику. Основные материалы конского снаряжения на указанной территории - удила, псалии, различные уздечные пряжки и бляшки. Значительное количество материалов относится к архаическому времени. Материалы узды фиксируют распространение культуры скифского типа в Среднем Поднестровье начиная с VII в. до н. э.
A.D. Mogilov
The article publishes the objects of harness of Scythian time from the territory of the Western Podill’a cluster. The author does its typological and chronological analysis and makes an attempt of reconstruction of bridle. The article deals with material for the whole Scythian problems. The major objects of harness on the mentioned territory are bits, cheek-pieces, different bridle buckles and badges. Great number of materials dates back to the archaic time.
The objects of bridle fix the prevalence of culture of Scythian type in the Middle Dniester area from 7th - century BC.