В сучасних дослідженнях культове призначення пластики вже не є дискусійним питанням. Вважається безперечним той факт, що теракоти людей та тварин були в давніх культурах предметами сакральної практики. Аналіз семантики статуеток  вимагає з’ясування образів, які вони відтворюють. Дослідники давньоземлеробської скульптури вважають, що різноманітні іконографічні  типи теракот  відображають різні образи та функціїї (Бибиков, 1953, Массон, Сарианиди, 1973). Розглянемо іконографічні типи та образи трипільської пластики:
1. Стояча випрямлена (рис.рис.19) або нахилена вперед (рис.25)  жіноча фігура, іноді з руками, складе-ними у певному жесті (рис.26, 5-6).
2.  Сидяча  відхилена назад   фігура ,  іноді з модельованими у певному жесті руками (рис.26, 3, 11). Не вдалося простежити кореляцію цих образів з орнаментацією  статуеток, вірогідно це був другорядний, додатковий  признак  для розуміння їх змісту.
3. Сидячі  нахилені вперед  фігури (рис.8, 4, 11, 7, 9) .
4. . Образ вагітної,  документований фігурками з порожнинами в області живота та кульками в них (рис.4, 1,2,5,6) , а також  дещо  збільшеним опуклим черевом (рис. 17, 2-3; 28, 1,5; 32, 5; 33, 6; 36, 5), іноді такі ознаки зафіксовано у сполученні .
5. Антропоморфна фігура (табл.1, 1) з ледь запрокинутою головою   реалістичними рисами в моделю-ванні обличчя (Олександрівка).
6. Антропоморфні фігури з жезлами (рис.11, 4-7).
7. Фігура із зачіскою з довгого волосся на спині (рис.14) .
8. Скульптура з реалістично модельованими рисами обличчя (рис.31, 34, 1)
9. Мадонни (рис.11, 1-3; табл. 4, 1-3).
10. Оранти (рис.21).
11. «Дволика» богиня (рис.22, 2)
12. Богиня-корова (рис.30)
13. Богиня-птаха (рис.24)
14. Сидяча фігура з чашею на колінах (рис.17, 1)
15. Чоловічі фігурки, стоячи, часто з перев'яззю (рис.23, 1,3), сидячи (рис.23,8), як виняток, з гіпертрофованим фалосом (23,2), часто з одним оком.
16. Андрогіни (рис. 29).
17. Схематизовані антропоморфні символи (рис. 7).
 Образ жінки в різноманітних іконографічних типах  домінує серед трипільської пластики. Вже на ранньому етапі трипільської культури фіксуються різноманітні іконографічні типи жіночих та антропоморфних (без ознак статі) зображень, які існують на протязі  розвитку трипільської культури. Аналіз особливостей моделювання трипільської пластики дозволяє  виділити серед  неї  різноманітні та багатогранні  жіночі іконографічні типи та образи, втілені з більшою чи меншою ступеню стилізації та натуралізму, деяким з яких можна знайти відповідності серед  персонажів  античної міфолог її
                      Стояча випрямлена жіноча фігура з груддю у вигляді маленьких опуклих наліпів, з тонкою талією, широкими стегнами та стеатопігією на ранньому етапі і струнка на послідуючих фазах - це кора, гола (рис.19) , в прикрасах,  або одягнена в ритуальний одяг із спідниці, «жилетки», чобіток, сандалій, то-що, з татуюванням або розфарбуванням на обличчі (рис.22; 6), зображена в позі, традиція якої пройде крізь тисячоліття , тому що статуетки саме в такій позі поширені в пластиці  фінальної фази трипільської культури. На етапах Трипілля А – В І значна кількість фігурок нахилених вперед, на пізніх етапах, навпаки, поширюються теракоти з відкинутим назад корпусом, навіть з прогином в спині. В переважної більшості випадків руки не модельовано. На ранньому етапі зафіксовані випадки, коли руки складені на грудях –«жест Венери», або на животі, або одна рука на животі, а друга біля обличчя , на голові (рис.26). Досить рідко зустрічаються фігурки з піднятими руками – Оранти (рис.21). Всі ці жести, які ми вважаємо ритуальними, знаходять відповідності  в мальованих антропоморфних зображеннях трипільської культури.
Вже на ранньому етапі Трипілля фіксується реалістичні риси  моделювання обличчя фігурок, із запрокинутою назад головою,  з відчиненими очима та ротом. Тип фігурок з реалістичними рисами в мо-делюванні голови та обличчя поширюється в Трипіллі В ІІ-С ІІ. Вони відображують різні образи – фігурки з відкритими очима та ротом, що ніби промовляють, заклинають,  волають до вищих сил (рис.31,2; 12, 6; 16; табл.2, 1), та статуетки із заплющеними очима, або зовсім без очей (рис. 31,1; 34, 1; табл.3, 3) . Останні можна трактувати як ті, що медитують, або як символ мерця – предка, або сліпця. Кожна  така теракота наділена індивідуальними рисами. Буквально портретне моделювання облич трипільської пластики з ре-алістичними рисами, жодна з яких не повторює інші, в тому числі і знайдені на одному поселенні, дозволяє припускати, що ці теракоти були образами духів – предків. Є.В.Антонова висловила думку, що певні стату-етки зображували реально існувавших людей, що були відправителями обрядів, та коли померли, мисли-лися як духи (Антонова, 1990, с.159). В хетській традиції зафіксовано обожествління після смерті цариць, які ставали богинями Сонця міста Арини (Ардзинба, 1982, с.25).  Унікальною є фігурка з поселення Круту-ха-Жолоб, знайдена при розкопках Г.М.Бузян та О.О.Якубенко. Фарбування на обличчі вірогідно відтворює бороду, праве  око заплющено, або незряче,  а ліве відчинено.  Остання особливість узгоджується з знач-ною кількістю фігурок чоловіків з одним оком, частіше відсутнє праве око (рис.23, 8), а на чоловічих фігурках з Майданецького (рис.34, 2, 3) та Кошилівців (рис.23, 4) очі не модельовані зовсім, але на  диско-видній голові з одного боку відсутні отвори. В цілому  стоячі жіночї статуетки з прямим,  відхиленим назад торсом, із запрокинутим обличчям, Оранти,  на нашу думку відтворюють   образ істоти в ритуальній позі, вірогідно той, що молиться, або  робить магічне заклинання, або медитує. Різноманітні варіанти в цілому подібної ритуальної пози, на наш погляд, пояснюються тим, що трипільська культура на всіх етапах роз-витку мала багатокомпонентний склад і в сакральні традиції її населення потрапляли певні елементи , властиві  сакральним  традиціям інших культур Балкано-Карпатського регіону та Середземномор’я.
Стоячи, нахилені вперед фігурки (рис.24, 5; 25)  – найбільш архаїчний образ трипільської пласти-ки, який має прототипи в культурі Кріш (Parzinger, 1993, tef.201, 9-13). Найбільш пізня колекція пластики, де зустрічаються нахилені вперед стоячи фігурки походить з Луки-Врублівецької. Можливо, що з цим обра-зом пов’язані і струнки, трохи схилені вперед фігурки з Поливанового Яру етапу Трипілля ВІ-ВІІ (рис.5, 9).  Постать статуеток цього іконографічного типу нагадує фігуру птахи.
Образ богині, ієрофанією якої є птаха,  представлено в трипільській культурі антропоморфними та орнітоморфними фігурками. Деякі фігурки птиць -  брязкальця (рис.24, 10; 40, 1), але вони не дитячі іграшки, як часто інтерпретують їх  більшість дослідників, а ритуальні вироби, які, вірогідно, використовувалися як і інші шумлячі вотивні предмети, для відлякуваання нечистої сили, в  тому числі, можливо,  і від немовля. Інші орнітоморфні фігурки зображують, вірогідно, качку (рис.24, 4). Цікавим є відтворення  образу птахи на черпаках з Луки-Врублівецької та Городниці-Городище (рис.24, 2,3,6,7). Особливо наочно демонструється перенесення такої риси черпачка з Луки-Врублівецької, як крила, відтворені у вигляді   конічних  виступив (рис.24, 2), на жіночі фігурки як виступи на стегнах (рис.24, 14). Всі ці артефакти фіксують існування в трипільській культурі  образу  Богині-птахи, причому, вірогідно, образу богині-птахи відповідає не птаха взагалі, а качка. Ранньотрипільські трони, спинки яких з букраніями, бувають оздоблені конічними наліпами, як на стегнах  жіночих фігурок (рис.24, 9). На нашу думку, такі трони відтворюють синкретичний образ Великої Богині, в якому є риси і Богині-корови і Богині-птахи. Образ Богині-птахи фіксується пластикою та орнітоморфними посудинами культури Кьореш, однією з найдавніших культур з відтворюючою економікою в балкано-дунайському регіоні. Але образ жінки-птахи в Європі сягає ще більшої давнини, бо втілюється вже у фігурках з палеолітичної стоянки Мізин (Яковлева, 1989, с.45-45, до речі, автор відмічає синкретизм та двуєдиність образів мізинських фігурок, які відображують «жінку-фалос», «жінку-птаху», або  людину взагалі). Образ богині-корови, як  персонаж священної ієрогамії  божеств-бовинів , та пари уранічного верховного бога-бика, характерний як для малоазійської, так і для індоєвропейської міфологічної традиції. В трипільських матеріалах  простежується образ Великої Богині – корови, який може бути генетично пов’язаний з традиціями вінчанської культури, бо саме там поширені «рогаті» фігурки. В трипільській сакральній сфері з’єдналися  уявлення про богиню-птаха та Велику Богиню-корову, про що свідчить синкретичність наведених вище матеріалів. Образ Богині-птахи відтворюють і орнітоморфні посудини. Значну увагу приділяла  дослідженню образу  Богині-птахи М.Гимбутас (M.Gimbytas, 1989), яка вважала, що його втілюють  фігурки з “пташиною” голівкою (рис.24, 8) та антропоморфні трьохпалі зображення – з пташиними лапами.
 Оригінальною рисою трипільських жіночих фігурок є своєрідні зачіски, які  фіксуються на фігурках починаючи з раннього етапу, відтворені рельєфно або намальовані (рис.14). Вони присутні  і в стоячих,  в тому числі і вагітних (рис.17, 3),  і в сидячих фігурок, в томи числі і з дитиною  біля грудей (рис.11, 1).
        Сидячі фігурки з прямим, відхиленим назад, або схиленим вперед торсом  мали значно менше поширення, ніж стоячи. Але всі три варіанти сидячих статуеток  зустрічаються протягом всього терміну існування трипільської культури, а на фінальному етапі трансформуються в сильно стилізовані на кубовидному постаменті статуетки усатівського типу (рис.4.11) . Велика фігурка з маяцького могильника, знайдена під час розкопок Е.Ф.Патокової та К.В.Зіньковського, в моделюванні обличчя знаходить близькі аналогіїї в традиціях пластики культур фракійського енеоліту (Georgiev, 1961; Тодорова, 1986, фото 147), які вже не існували під час поширення усатівського типу Трипілля. Це ще один приклад консерваціїї балканської традиції в сакральних артефактах пізньотрипільської культури. Аналогії ця маяцька фігурка знаходить також в Чернаводі. Фігурки усатівського типу мають важливу принципову відмінність від інших трипільських статуеток – це поховальні предмети. Вважаємо можливим співставляти  позу цих фігурок зі скорченою  позою небіжчика в усатівських похованнях. Така поза пов’язується з символікою відродження, тож логічно припустити семантику відродження і для статуеток усатівського типу.
 Часто сидячі теракоти мають модельовані руки, складені на животі, простягнуті вперед. Голови деякіх сидячіх фігурок  модельовані з реалістичними рисами (табл.3, 3). Часто в сидячих фігурок  груди передано валиками, а не опуклими наліпам, що на думку дослідників відображує обвислі груди (рис.8, 7; 32, 1-3; табл.3, 1).
В такому разі перед нами образи матрон в ритуальних позах. Деякі з них тримають в руках дитину – майже завжди біля лівої груди (рис.11, 1-3; 4, 1-3). Це образ мадонни, на нашу думку, саме він відтворився в Бо-гоматері з Христом.  До речи, єгипетська богиня Ізида зображується в тому числі і у вигляді  сидячої  рога-тої жіночої фігури  з дитиною біля лівої  груди (Матье, 1956, т.ХІІІ, рис.1, с.160). Ізида,  дружина бога Осиріса та мати бога Гора. Ця божественна родина почиталася в Єгипті як Священна Тріада. Ім’я Ісіди перекладається, як «волога» (Budge, 1971). Вона Богиня Місяць, Велика Мати і Велика Богиня, та, що да-рує життя. Вона наймудріша з богів, як Верховна Жриця, вона  всемогутня провидиця,  яка володіла чара-ми та таємним знанням.  Ісіда – богиня подружжя, та родинного життя, Місяця, материнства, плодючості, дітонародження, магії, очищення, ініціації, відродження, сільського господарства, цілителька,  При храмі Ісіди тримали священних корів, в її  сфері також сакральні пряжа та сіструм (Бадж, Уоллис, 1996).
         Ще один жіночий  образ – образ вагітної, який відтворюється, як правило, зображенням  опуклого живота. Іноді  серед фрагментів фіксуються  порожнини в області живота, або вкладені в нього желваки - один чи два. Сенс таких образів є прозорим – жіночий образ є   носієм потенційного  життя, або породжує  та відроджує життя.
 Унікальна двостороння жіноча статуетка  знайдена на поселенні Стіна, нажаль в неї відбита голова. Це – образ дволиких богів в жіночої іпостасі, двоєдина богиня. Подвоєння антропоморфного образу  зустрічається  в інших пластичних виробах – тронах. Трон зі спинкою у вигляді  двох жіночих фігур походить з Липкан (рис.39, 16). В Конівці під час досліджень С.М.Рижова знайдено два стільця-трона з спинками у вигляді двох антропоморфних фігурок з дисковидними голівками, причому стільці мають  модельовані по бокам «стегнові» виступи.
         Серед  трипільських жіночих фігурок рідко, але трапляються рогаті Дуже виразною є статуетка, знайдена О.В.Цвек у Миропіллі (рис.30, 2). Рогату жіночу фігуру відтворює оранта з розкопок В.Хвойки з Щербанівки (табл, 3, 2). У Вербівці П.І.Хавлюк (Хавлюк, 1959) знайшов групу стилізованих рогатих фігурок, які він вважає зображенням сови (рис.30, 1). Вони мають аналогіїї у Вінчі.  Якщо мати на увазі, що стільці-трони теж втілюють жіночий образ і є, на нашу думку,  окремими  жіночими символами, а не тронами для статуеток, то треба і рогаті трони залучити до цієї групи (рис.39, 2, 4, 5). Теж саме можна сказати і про черпаки з рогатими ручками. Формально вони відносяться до класу зооморфних зображень, але по суті відображують образ рогатої жінки , формально поєднуючи два образи – корови та жінки.
Рогаті жіночі фігурки відповідають образу богині, ієрофанією якої є корова. В Єгипті це богиня Хатор. Вона мала  такі титули: «Будинок, або Утроба Всевишня», «Будинок або Утроба Хора», «цариця заходу (померлих)», «Будинок Обличчя», Богиня Мати, мати всіх богів та богинь, Цариця Небес, Богиня Місяць. Хатор вважалася самонародженной (Budge, 1969).  Іноді з рогами зображували Ісіду (Матье, 1956, табл.ХІІІ, рис.1). У індоаріїв Адіті, мати верховних божеств адітьів, зображують у вигляді корови. Доарійське божество Рудра, згідно одному з гімнів Рігведи, створив марутів з  вимені Прішни – корови, від якої народжується усе що існує. Бикоподібне небесне божество єднається  з велетенською космічною коровою. В Рігведі говориться про корову, яка всьому дарує життя. В шумерській міфології дружина бога Енліля, «могутнього»,  бога рогів, Володаря  Світу, Царя  неба та землі, Батька Бела, великого воїна була  богиня Нінгаль, «велика Корова», «Велика Мать», її призивають під ім’ям Белту або Беліт, «Володарки», «Пані» (Элиаде, 1999, І, с.176-180).
Наведені з міфології приклади ототожнювання Великої Богині з богинею-коровою дозволяють припускати, що в Трипіллі з усіх сакральних жіночих образів саме образ рогатої богині відповідає образу Великої Богині.  В Кошилівцях знайдено здвоєну фігурку бовинів на спині у якої знаходиться диск з зображенням хреста (табл.8,2-3) . Подібний диск з хрестом є в колекції фішок з Майданецького (табл.8, 1). По боками кошиловецької фігурки здвоєних бовинів зроблені конічні  наліпи з вертикальними отворами, які, ми вважаємо антропоморфними символами.Таким чином, кошиловецька фігурка поєднує  образи жінки, та подвійного образу корови, утворюючи образ Великої двоєдиної богині.
Образ Двоєдиної Богині знайшов відображення також в антропоморфному  посуді. Посудина з Цвіклівців оздоблена двома скульптурними ручками у вигляді дисковидних голівок (табл.8, 4). Дві злиті фігури відтворюють деякі антропоморфні посудини. На нашу думку яскравим символом Двоєдиної Богині є загадкові біноклеподібні посудини трипільців.
  Існує думка, що всі жіночі сакральні образи  є втіленням окремих аспектів властивостей Великої Богині (Великої Матері, Великої Богині, Богині-Матері, Матері-Землі) (Элиаде, 1999, І, с. 183-185). Так це, чи ні, але серед трипільських антропоморфних статуеток   образ саме Великої Богині , якому відповідають  рогаті фігурки, не дуже поширений і зустрічається поруч з чисельними статуетками таких іконографічних  типів, які  втілюють  образи матрони - тієї, що носить та  дає життя , матері бога, і кори - тої, що охороняє життя (заступниця), тої що відновлює життя. Дівчина –Кора – це ім’я Персефони до того, як вона потрапила у царство мертвих. Кора була богинею Нового (новонародженого) Місяця. Рогаті жіночі фігурки можуть бути інтерпретовані як образ богині-корови  – супутниці небесного бога. Саме цей образ певною мірою відповідає  образу Великої Богині – Великої Матері.
             Чоловічі образи  зустрічаються серед трипільської пластики дуже рідко. Очевидна  формальна відповідність  чоловічих фігурок жіночим  у всьому, крім ознак статі (рис.34, 2-4) . Крім того, їх особливістю є відсутність одного ока, а також перев’язь, хоча такі  деталі іноді зустрічається на жіночих фігурках, щоправда, можливо вони є фрагментами від  статуеток андрогінів. Сенс чоловічого образу  не з’ясовано, в деяких випадках, можливо, він виступає як корелат богині - кори. Статуетки чоловіків з одним оком  можливо  пов’язані із сакральним осліпленням. Сакралізація осіб з різними каліцтвами притаманна міфології, легендарний Гомер був незрячим. Є.В.Антонова вважає чоловічі фігурки з перев'яззю зображенням воїнів (Антонова, 1977, с.113).
Жіночі фігурки з зображенням рослини з переду з Кошилівців (рис. 22, 3) та чоловічої статуетки з Крутухи-Жолоб (рис.16, 6) з гілкою на спині можливо пов’язані з жертвоприношенням бога. На думку іранців, з тіла вбитого Ахриманом першобика народилися злаки та рослини; згідно германським легендам, Космос походить з тіла велетня світу. Месопатамський бог Мардук створює Космос з тіла вбитого чудовиська Тіамат. Космос починає існування через жертвоприношення бога (Элиаде, 1999, І, с.191-192), а рослина на тілі фігурки символізує відродження.
Антропоморфний образ  втілюється в пластинці,  керамічних формах, мальованих  зображеннях. На нашу думку, антропоморфний образ, без деталізації статі,  є втіленням ідеї універсальної бездоганної сакральної сутності, яка гармонійно об’єднує у собі всі мислимі опозиції.
 Подібні ідеї втілює і образ андрогіна,   зафіксований в пластиці (рис.29). М.Еліаде підкреслює, що у божестві співіснують всі атрибути, тому можливо очікувати і збігання в ньому  обох статей. Божественна андрогінність є архаїчною формою божественного двоєдинства  в теологічних термінах. Не слідує розуміти термінологію міфу в профанному сенсі. «Жінка» в міфологічному тексті  або ритуалі не є звичайною «жінкою»: вона втілює собою космологічний початок. Божественна андрогінність має метафізичний зміст. Завдання такої формули – висловити  в біологічних термінах існування  протилежностей, космологічних початків у надрах божества. Божества вселенської плодючості є в більшості андрогінними, або чоловічими протягом одного року, а жіночими протягом другого.  Більшість богів рослинності (Аттіс, Адоніс, Діоніс)  та Велика Богиня (Кібелла) двостатеві. В Індії  двостатеві божества Д’яус, першолюдина Пуруша. Найважливіша пара індійського пантеону Шива-Калі представляється іноді у вигляді єдиної істоти (адранаришвара). Божествена двостатевість – дуже поширений релігійний феномен. Андрогінними бувають навіть особисто чоловічі та жіночі божества. В якої формі не проявляється божество, воно завжди є найвища реальність, абсолютна могутність, які неможливо обмежити будь яким набором  ознак чи властивостей. Міфу про божественну андрогінність відповідає ціла низка міфів та ритуалів, які відносяться до людської андрогінності. В багатьох традиціях  першолюдина вважалася андрогіном. «Адам та Єва були створені з’єднаними між собою спина до спини, і тоді Бог роз’єднав їх ударом сокири розрубавши  навпіл». В інший версії Адам був чоловіком з правої сторони і жінкою з лівої, але Бог розколов їх на дві половини (Э’лиаде, 1999, І, 341-345). Таким міфологічним  феноменам певною мірою відповідає трипільська традиція зліплювати антропоморфні фігурки з двох вертикальних (лівої та правої) половин (рис.2).
Дж.Фрезер вважає, що під іменем Діануса дволикого Януса почитали в дубових гаях Немі (Фрезер, 1980). Згідно італійської міфології, мало місце заручення Діануса та Діани – богині лісу та плодючості, тобто дволике божество відображувало як чоловічий, так і жіночий початок. Двостатеве божество Діанус-Діана символізувало гармонію єдності, злиття різних початків (Бауэр, Дюмотц, Головин, 1998, с.124-125).