На звітний період Інститут археології НАН України є провідною науковою установою у галузі вивчення археології та стародавньої історії України. В Інституті зараз працюють 129 наукових співробітників, у тому числі 1 академік НАН України, 3 члени-кореспонденти НАН України, 13 докторів і 67 кандидатів наук, що складає понад 75 відсотків фахівців археологів із науковими ступенями на Україні. Для координації науково-дослідної тематики, підготовки кадрів та нагляду за якістю проведення археологічних розкопок в Україні при Інституті працює “Наукова Рада з проблем археології та давньої історії”.

    У поточному році співробітники Інституту завершили роботу над 3 відомчими та 1 пошуковою темами, було відкрито 4 нових та продовжувалася робота над 7 перехідними темами.

    В цілому за звітний період співробітниками Інституту опубліковано 19 монографій загальним обсягом 507,1 др. арк., 1 збірка наукових праць, 403 статей і тез доповідей загальним обсягом 299,9 др. арк., методичних та наукових посібників — 3 загальним обсягом 48,0 др. арк., науково-популярних статей та монографій — 24 загальним обсягом 73,9 др. арк;. всього 928,9 др. арк. Відзначимо деякі з них.

    У звітному році одним з визначних внесків у розвиток історичної науки на Україні безперечно є вихід у науковий світ монографії академіка НАН України П.П.Толочка. «Древнерусская народность: воображаемая или реальная» (Санкт-Петербург, 2005, 16 д.а.) Книга присвячена одній з тем, що найбільш гостро дискутуються у вітчизняній історіографії. Робота, що знаходиться на суміжжі ряду гуманітарних дисциплін, досліджувалася в працях істориків та археологів, лінгвістів та етнологів, антропологів та культурологів. При цьому слід зазначити, що цікавість до етнічної історії часів Київської Русі викликана не тільки завданнями пошуку наукової істини. Нерідко свій деформуючий вплив на об’єктивний її розгляд здійснювали патріотичні упередження, а іноді й просто політична кон’юнктура. «Давньоруські літописи і літописці X—XIII ст.» (Київ, 2005, 25,25 др. арк.) У монографії здійснено дослідження давньоруського літописання X—XIII ст., що дійшло до нашого часу у складі Лаврентіївського, Іпатіївського, Радзивілівського, Новгородського першого літописних зводів. Воно не вичерпує собою давньоруську історичну писемність, її сліди виявляються також у ряді пізньосередньовічних літописів (Новгородському четвертому, Московському, Воскресенському, Никонівському, Густинському та ін.), свідчення яких залучаються для аналізу. Текстологічне вивчення літописних повідомлень дало можливість автору запропонувати нові погляди на історію складання, географію, хронологію та авторство давньоруського літописання. У X—XI ст. це було явище переважно київське, в XII—XIII ст. — загальноруське, що успадкувало київську літописну традицію і неодмінно базувалося на «Повісті минулих літ», створеній у Печерському монастирі на початку XII ст.

    Безумовно, значним внеском у розвиток археологічної славістики став вихід монографії члена-кореспондента НАНУ Барана В.Д. та Барана Я.В. «Історичні витоки українського народу» (Київ, 2005, 13 др. арк.). У книжці висвітлюються складні проблеми слов’янського етногенезу і походження українського та інших східнослов’янських народів. Особливу увагу приділено розвитку етнокультурних і соціальних процесів, Великому розселенню слов’ян, що привели до зародження в ранньому середньовіччі всіх слов’янських народів. Важливе місце займають питання утворення Києво-Руської держави і критика концепції “давньоруської народності”.

    Значним внеском у загальноісторичну науку є вихід монографії члена-кореспондента НАНУ Моці О.П у співавторстві «Цивілізаційна історія України» (Київ, 2005, 39,5 др. арк.). Важливим є те, що автори не беруться досліджувати все розмаїття цивілізаційного процесу, а виокремлюють лише один аспект – розвиток “цивілізації” і “держави” — поняття не синонімічні, але такі, що відбивають різні сторони того ж процесу: переходу від первісних суспільств до класових та розвиток останніх. Цивілізація — це той стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми експлуатації і державного розвитку.

    До безумовних досягнень в галузі археології стародавнього Києва є вихід фундаментального енциклопедичного видання Івакіна Г.Ю. та ін. «Визначні пам’ятки Києва» (Київ, 2005, 55,6 др. арк.). Книга складається з двох частин — короткого нарису історії Києва та енциклопедичного словника його визначних пам’яток (понад 400) — археологічних, архітектурних, історичних, мистецьких, містобудівних, ландшафтних, містить довідки про музеї, театри та деякі установи, що також відбивають яскраву історію міста. Багато ілюстрована як чорно-білими (понад 700), так і кольоровими (понад 200) фотографіями.

    Відзначимо вихід збірки наукових праць, присвячених дослідженню археологічних пам’яток бронзової доби на Україні, виданої на пошану Софії Станіславівни Березанської (Луганськ, 2005, 40 др. арк.).

    Окрім наведених вище робіт, авторами Інституту археології НАН України видано цілу низку інших, в яких узагальнюються результати історико-археологічних досліджень в межах України. Відзначимо: вихід 6-го та 7-го випусків серійного видання “Кам’яна доба України” (Луганськ, 2005, близько 60 др. арк.); Мозолевський Б.М., Полін С.В. «Курганы скифского Героса IV в. до н.э.» (Київ, 2005, 78 др. арк.); Архіпова Є.І. «Резной камень в архитектуре древнего Киева» (Киев, 2005, 34,2 др. арк.) та багато інших.

    Значним внеском в розвиток археологічної науки поточного року слід вважати підготовлений співробітниками Інституту переклад з англійської монографії відомого візантолога Р.Аустерхауза «Візантійська архітектура»  з передмовою Г.Ю.Івакіна (Київ, 2005, 30 д.а.).

    У 2005 році Інститутом було проведено 31 археологічна експедиція, серед яких 6 міжнародних. Інститутом було виконано договорів на загальну суму 5095,4 тис.грн.

    Загалом Польовим комітетом Інституту було видано 303 “Відкритих листи” на право проведення археологічних досліджень в 2005 р. З них підводних — 16 експедицій, розвідкових — 232, спелеодосліджень — 3, стаціонарні розкопки — 142.

    В області експозиційної діяльності Інститутом поточного року були організовані наступні виставки:

5.      “Археологія України” (Київ, “Експоцентр України”).

6.      “Археологія України” — “Україна барвиста”( Київ, “Експоцентр України”).

    Як і раніше, Інститут тісно взаємодіє з вищою освітою, свідченням чого є робота археологічної магістратури в НаУКМа де курси лекцій з різних розділів археології читають співробітники Інституту. Ведеться розробка нових курсів.

    В цілому колектив Інституту археології НАН України в 2005 році успішно виконав свої виробничі завдання.