Коротко:
- Президентом Української Національної Ради ЗУНР і фактичним лідером республіки був Євген Петрушевич.
- Офіційної посади «президент ЗУНР» у сучасному розумінні не існувало — він очолював президію парламенту і пізніше став диктатором.
- Обраний 19 жовтня 1918 року, зосередив повну владу 9 червня 1919-го.
- Після Акта Злуки увійшов до Директорії УНР, але згодом розійшовся з Петлюрою.
- Керував урядом у вигнанні до 1923 року, помер у Берліні 1940-го, перепохований у Львові.
Питання «хто був президентом ЗУНР» звучить просто, але відповідь має кілька шарів. Найчастіше називають Євгена Петрушевича. І це правильно — він справді стояв на чолі держави. Проте формально посада називалася інакше. Петрушевич був президентом Української Національної Ради, а з літа 1919 року — уповноваженим диктатором. Саме ця людина уособлювала західноукраїнську державність у найскладніший момент.
ЗУНР проіснувала недовго. Від проголошення восени 1918-го до остаточної втрати території влітку 1919-го минуло менше року. Але за цей час вдалося створити власні органи влади, армію, закони і навіть спробувати об’єднатися з Наддніпрянською Україною. У центрі всіх цих процесів опинився правник і політик із Буська.
Щоб зрозуміти, чому саме він, варто коротко пройтися по подіях тих місяців і подивитися на саму постать.
Як виникла Західноукраїнська Народна Республіка
Восени 1918 року Австро-Угорська імперія розпадалася. 16 жовтня імператор Карл видав маніфест, який фактично дозволяв народам творити власні держави. Українські політики Галичини і Буковини не гаяли часу.
18–19 жовтня у Львові зібралася так звана Конституанта — представники українських депутатів австрійського парламенту, крайових сеймів, партій, духовенства і молоді. Вони проголосили створення української держави на етнічних землях колишньої імперії. Президентом новоствореної Української Національної Ради обрали Євгена Петрушевича.
1 листопада відбувся збройний виступ, відомий як Листопадовий чин. Українські військові частини взяли під контроль ключові будівлі Львова. 13 листопада УНРада ухвалила Тимчасовий основний закон і офіційно назвала державу Західноукраїнською Народною Республікою. Столицею спочатку був Львів, потім Тернопіль, Станиславів (тепер Івано-Франківськ), Бучач.
Уряд сформували 9 листопада. Його очолив Кость Левицький. Пізніше, у січні 1919-го, прем’єром став Сидір Голубович. Але найвищим представником держави залишався президент Ради — Петрушевич.

Хто такий Євген Петрушевич
Євген Омелянович Петрушевич народився 3 червня 1863 року в Буську на Львівщині. Батько — греко-католицький священик і громадський діяч. Хлопець навчався в Академічній гімназії у Львові, потім коротко в духовній семінарії, а далі перейшов на правничий факультет Львівського університету. У 1891 році здобув ступінь доктора цивільного і церковного права.
Працював адвокатом у Сокалі, пізніше у Сколе. Одночасно займався громадською роботою: «Просвіта», боротьба з москвофільством, організація «Народних домів». З 1899 року — активний член Української національно-демократичної партії.
У 1907 році його обрали послом до австрійського парламенту. Пізніше став і послом Галицького сейму. Під час Першої світової війни очолив Українську парламентську репрезентацію. Виступав за права українців, брав участь у переговорах у Бресті 1918 року. Саме цей досвід і авторитет зробили його природним кандидатом на керівну посаду восени 1918-го.
За спостереженнями тих, хто багато років викладає історію цього періоду, Петрушевич ніколи не був харизматичним «народним трибуном». Він радше належав до типу спокійних, юридично вивірених політиків. Уміння домовлятися і тримати дистанцію від крайнощів виявилося ціннішим у кризові місяці, ніж гучні промови.
Президент Ради чи президент республіки?
Тут варто зупинитися докладніше. Багато підручників і довідників прямо пишуть «президент ЗУНР — Євген Петрушевич». Це зручно, але не зовсім точно.
За статутом УНРади президент Ради скликав засідання, головував на них і представляв орган назовні. 4 січня 1919 року закон уточнив, що Рада обирає президію у складі президента і чотирьох заступників. Петрушевича знову обрали. Фактично він виконував функції глави держави.
Посади з назвою «президент ЗУНР» у конституційних документах не було. Проте в офіційному листуванні, дипломатичних нотах і тогочасній пресі його регулярно називали президентом. У сучасній історіографії цей титул закріпився.
9 червня 1919 року, коли польські війська вже контролювали більшість території, Президія Виділу УНРади і Державний секретаріат передали Петрушевичу всю повноту військової і цивільної влади. Він отримав титул уповноваженого диктатора ЗОУНР. Відтоді поєднував функції президента і голови уряду. Для виконання рішень створив Раду уповноважених диктатора.
Це рішення викликало напруження з Директорією УНР. Симон Петлюра і частина східноукраїнських політиків вважали його неконституційним. Петрушевича вивели зі складу Директорії. Розбіжності поглиблювалися.

Акт Злуки і подальша доля
3 січня 1919 року УНРада в Станиславові ухвалила рішення про об’єднання з УНР. 22 січня в Києві на Софійському майдані проголосили Акт Злуки. ЗУНР ставала Західною областю Української Народної Республіки, зберігаючи широку автономію. Петрушевич увійшов до Директорії.
На практиці злука так і не стала повною. Два уряди, дві армії, різні пріоритети. Галичани воювали переважно з поляками, наддніпрянці — з більшовиками і денікінцями. Коли в листопаді 1919-го уряд УНР пішов на переговори з Польщею, Петрушевич розірвав Акт Злуки в односторонньому порядку.
У липні 1919-го Українська галицька армія перейшла Збруч. Керівництво ЗУНР опинилося спочатку в Кам’янці-Подільському, а з листопада — у Відні. Там Петрушевич створив уряд у вигнанні. До 15 березня 1923 року він намагався домогтися від Антанти визнання незалежності Східної Галичини. Після рішення Ради послів про передачу краю Польщі уряд розпустили.
Останні роки Петрушевич прожив у Берліні. Помер 29 серпня 1940 року. У 2002-му прах перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові.
Ключові дати в історії ЗУНР і Петрушевича
| Дата | Подія |
|---|---|
| 3 червня 1863 | Народження Євгена Петрушевича в Буську |
| 19 жовтня 1918 | Обрання президентом УНРади, проголошення української держави |
| 1 листопада 1918 | Листопадовий чин, встановлення влади у Львові |
| 13 листопада 1918 | Офіційна назва — ЗУНР |
| 22 січня 1919 | Акт Злуки з УНР |
| 9 червня 1919 | Петрушевич стає диктатором |
| липень 1919 | Відступ УГА за Збруч, втрата території |
| 15 березня 1923 | Розпуск уряду ЗУНР у вигнанні |
| 29 серпня 1940 | Смерть у Берліні |
Таблиця показує, наскільки стиснутим був час. Від народження держави до її фактичного кінця — менше року активної діяльності на власній території. Далі — довга дипломатична боротьба без армії і без землі.
Чому Петрушевича досі називають президентом
У практиці викладання історії в школах і університетах формулювання «президент ЗУНР» уже стало звичним. Воно зручне і загалом відповідає реальному становищу. Петрушевич був найвищою посадовою особою, представляв державу назовні, приймав ключові рішення в кризові моменти.
Водночас варто пам’ятати нюанс. ЗУНР будувалася як парламентська республіка. Влада належала Раді, а президент Ради виконував представницькі й організаційні функції. Диктатура 1919 року була вимушеним кроком воєнного часу, а не ідеологічним вибором.
Порівняно з наддніпрянськими лідерами Петрушевич виглядав більш стриманим і юридично орієнтованим. Він не шукав радикальних соціальних експериментів. Його пріоритетом залишалося збереження української влади на галицьких землях і міжнародне визнання.
Сьогодні ім’я Петрушевича згадують переважно в контексті ЗУНР і Акта Злуки. Менше говорять про його парламентську роботу до 1918 року чи про дипломатичні зусилля 1920–1923 років. А саме ці етапи показують послідовність людини, яка майже тридцять років займалася українською політикою в різних формах.
Якщо хочете глибше розібратися в темі, варто звернутися до документів УНРади і спогадів учасників тих подій. Вони дають живіше уявлення, ніж короткі енциклопедичні статті. Історія ЗУНР — це не лише дати і титули. Це спроба створити державу в умовах війни на кілька фронтів і майже повної міжнародної ізоляції. Петрушевич опинився в епіцентрі цієї спроби і до кінця життя намагався її відстояти.