Коротко:
- Жодного цілого людського тіла не плаває у відкритому космосі чи на орбіті Землі.
- Єдині троє людей, які загинули саме у космосі (вище лінії Кармана), — екіпаж «Союзу-11» у 1971 році. Їхні тіла повернули на Землю.
- Усі інші трагедії з астронавтами й космонавтами сталися під час запуску, посадки або на Землі.
- У космосі є лише кремовані останки (попіл) кількох людей — на Місяці, у міжпланетному просторі та тимчасово на орбіті.
- Міфи про «десятки трупів» або «п’ять тіл» не мають жодного підтвердження в офіційних даних NASA та інших агентств.
- Якщо людина загине на станції чи під час майбутньої місії, тіло намагатимуться повернути, а не залишати дрейфувати.
Пряма відповідь на запитання звучить просто: нуль. Жодного мертвого людського тіла не кружляє навколо Землі і не летить углиб Сонячної системи. Це не припущення і не спроба заспокоїти. Це перевірений факт, підтверджений історією всіх пілотованих польотів.
Багато хто чує історії про «трупи астронавтів, що плавають у вакуумі», і здається, ніби це логічно — космос небезпечний, аварії траплялися. Але реальність інша. Кожна відома загибель відбувалася так, що тіла або згоріли в атмосфері, або були знайдені на поверхні Землі, або взагалі не покидали атмосферу. Розберімося, звідки взялися міфи і що насправді залишається в космосі після десятиліть польотів.
Хто і як гинув під час космічних місій
З початку ери пілотованих польотів у космос вирушили вже понад сімсот людей. Кількість тих, хто загинув у зв’язку з космічною діяльністю, становить близько двадцяти. Але важливо розділити: смерть у космосі і смерть під час підготовки, запуску чи повернення.
Єдиний випадок, коли люди померли саме у відкритому космосі (вище умовної межі 100 кілометрів), — це «Союз-11». 30 червня 1971 року космонавти Георгій Добровольський, Владислав Волков і Віктор Пацаєв поверталися зі станції «Салют-1». Через несправний клапан кабіна розгерметизувалася. Вони загинули від різкої декомпресії ще до входження в щільні шари атмосфери. Капсула успішно приземлилася в Казахстані. Коли рятувальники відкрили люк, тіла знайшли на місцях. Усіх трьох поховали на Землі.
Усі інші відомі трагедії відбулися нижче лінії Кармана або на поверхні. «Аполлон-1» — пожежа на стартовому столі. «Челленджер» — вибух через 73 секунди після старту. «Колумбія» — руйнування під час входження в атмосферу. Тіла в цих випадках або згоріли, або були знайдені на землі й ідентифіковані. Жодне з них не залишилося на орбіті.
У практиці, коли я перевіряв старі форуми й коментарі під науково-популярними роликами, майже завжди хтось згадує «п’ять тіл у космосі». Зазвичай у цей список включають трьох космонавтів «Союзу-11» плюс когось іще — або вчених, чиї прах відправили на Місяць, або взагалі вигаданих «загублених космонавтів» часів холодної війни. Але це змішування зовсім різних речей.
Чому тіла не залишають у космосі
Навіть теоретично викинути тіло в відкритий космос — погана ідея з кількох причин. По-перше, воно стає додатковим космічним сміттям. На низькій орбіті Землі вже тисячі уламків. Будь-який великий об’єкт підвищує ризик зіткнення. По-друге, є міжнародні домовленості щодо зменшення засмічення орбіти. По-третє, етичні й психологічні моменти: екіпаж, який працює поряд, і родичі на Землі.
NASA ще у 2012 році відправило на МКС спеціальний герметичний мішок для зберігання тіла (Human Remains Containment Unit). Він розрахований на те, щоб утримувати останки до повернення на Землю. На станції тіло можна розмістити в негерметичній зоні, де температура низька, і чекати найближчого корабля. На Місяці, за чинними планами, тіло повертатимуть. На Марсі ситуація складніша — там, швидше за все, доведеться зберігати останки до кінця місії або шукати інші рішення.
Що сталося б з тілом, якби його все ж викинули? У вакуумі немає кисню і бактерій у звичному сенсі. Розкладання майже зупиняється. Тіло швидко замерзає. Рідини випаровуються. Радіація поступово руйнує тканини. Але процес триває десятиліттями або століттями. Тіло не «розлетиться на шматки» миттєво, як у деяких фільмах. Воно просто дрейфуватиме, поки не зіткнеться з чимось або не увійде в атмосферу.
Прах, а не тіла: що насправді відправляють у космос
Ось тут починається реальна, хоч і зовсім інша історія. Кілька компаній, зокрема Celestis, пропонують послугу «космічного поховання». Беруть невелику кількість кремованого праху (зазвичай кілька грамів) і відправляють на орбіту, до Місяця або навіть далі.
Найвідоміший випадок — Юджин Шумейкер, американський геолог і планетолог. Частина його праху полетіла на зонді Lunar Prospector і в 1999 році разом із апаратом врізалася в поверхню Місяця біля південного полюса. Він досі єдиний, чиї останки свідомо «поховали» на іншому небесному тілі.
Клайд Томбо, який відкрив Плутон, має частину праху на борту New Horizons. Зонд уже вийшов за межі Сонячної системи і продовжує летіти в міжзоряний простір. Прах кількох сотень інших людей побував на орбіті Землі. Більшість капсул із часом входять в атмосферу і згорають. Деякі ще кружляють, але це крихітні контейнери, а не тіла.
За спостереженнями, коли люди чують «останки в космосі», уява малює саме трупи в скафандрах. Насправді це крихітні зразки попелу вагою кілька грамів. Різниця колосальна.
Міфи, які живуть роками
Найпоширеніший міф — «у космосі плаває п’ять тіл» або «десятки». Зазвичай у список потрапляють:
- троє космонавтів «Союзу-11» (але їх повернули);
- Юджин Шумейкер (але це прах на Місяці);
- Клайд Томбо (прах на New Horizons);
- іноді додають Лайку або інших тварин.
Тварини — окрема тема. Лайка загинула на орбіті в 1957 році. Її корабель згорів при входженні в атмосферу. Кілька інших собак і мавп теж не повернулися, але їхні капсули або згоріли, або були втрачені. Жодних «плаваючих тваринних трупів» зараз немає.
Ще один міф — «загублені космонавти» радянської епохи. Легенди про те, що хтось загинув до Гагаріна і тіла залишилися на орбіті. Жодних підтверджених доказів немає. Усі відомі польоти задокументовані, і жодного «зниклого безвісти» космонавта з тілом на орбіті не існує.
У розмовах з людьми, які цікавляться космосом, я помічав цікаву річ: чим далі від офіційних джерел, тим страшнішими стають історії. На форумах 2000-х років іноді писали, що «NASA ховає правду». Але коли дивишся офіційні списки аварій і каталоги об’єктів на орбіті — жодного людського тіла там немає.
Що насправді кружляє навколо Землі
Космічне сміття — це реальна і серйозна проблема. За даними агентств, на орбіті знаходяться десятки тисяч відстежуваних об’єктів розміром від кількох сантиметрів. Це уламки супутників, ступені ракет, інструменти, які втратили астронавти. Але серед них немає жодного людського тіла.
Порівняння «сміття проти тіл» добре показує різницю масштабів:
| Тип об’єкта | Приблизна кількість | Чи є серед них людські тіла |
|---|---|---|
| Відстежувані уламки на орбіті | десятки тисяч | ні |
| Цілі супутники, що вийшли з ладу | кілька тисяч | ні |
| Капсули з прахом (тимчасово) | одиниці | ні (лише попіл) |
| Цілі людські тіла | 0 | — |
Після кожного списку варто нагадати: навіть якщо колись хтось загине на орбіті і тіло не вдасться повернути, агентства зроблять усе можливе, щоб не залишати його дрейфувати. Занадто великий ризик і занадто багато етичних питань.
Майбутні місії і нові ризики
Зі збільшенням тривалості польотів і планами на Марс питання смерті в космосі стає практичним. Середній вік астронавтів зростає. Місії стають довшими. На МКС уже є протоколи. На Місяці — теж. На Марсі доведеться думати про зберігання тіла роками.
Один із запропонованих варіантів — спеціальний контейнер, який дозволяє зменшити об’єм останків після заморожування. Ідея виглядає жорстко, але вона народжена з практичної необхідності: на кораблі до Марса немає зайвого місця і зайвої маси.
Поки що жоден із цих сценаріїв не реалізувався. І це добре. Але готуватися треба. Бо колись, на жаль, перша смерть на орбіті станції або під час міжпланетної місії станеться. І тоді важливо, щоб тіло не перетворилося на ще один шматок сміття.
Якщо коротко підсумувати все, що ми знаємо на сьогодні: у космосі немає плаваючих мертвих тіл. Є прах кількох людей, які свідомо вибрали такий спосіб «поховання». Є тисячі уламків техніки. І є чіткі правила, які не дозволяють залишати людські останки дрейфувати. Це не романтична історія з фільмів. Це суха, перевірена реальність космічних польотів.
Наступного разу, коли хтось розповість вам про «трупи астронавтів на орбіті», можна спокійно відповісти: жодного. І пояснити, чому. А якщо тема справді цікавить — краще дивитися офіційні звіти NASA і каталоги об’єктів на орбіті, а не перекази в коментарях. Там, на відміну від міфів, цифри збігаються.
About the Author
